Аналізую останню соціологію. Цікаво, що в питанні конституційного закріплення особливостей місцевого самоврядування в Донецькій та Луганській областях — певні зміни суспільних настроїв.

По-перше, за останні півроку майже 10% киян визначилися із своєю позицією («важко сказати» було 26,8%, тепер – 16,9%).

А по-друге, вже майже 60% киян проти, а 23% — за конституційне закріплення «особливого статусу» Донбасу.

Чи підтримуєте Ви закріплення в Конституції України особливостей місцевого самоврядування в Донецькій та Луганській областях?

Отож, влада та зокрема Президент, лобіюючи відповідні зміни до Конституції щодо так званого «особливого статусу» Донбасу, мають брати до уваги те, що українське суспільство (в даному випадку більшість киян) — проти тієї ідеї, що активно лобіюється Росією та частиною проросійської Європи.

Хочу нагадати, що Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» був ухвалений у березні 2015 року і на сьогодні є чинним.

Загальний підхід, дискусія та необхідність даного Закону чітко визначена у преамбулі, де читаємо, що «Цей Закон визначає ТИМЧАСОВИЙ порядок організації місцевого самоврядування, діяльності органів місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей з метою створення умов для якнайшвидшої нормалізації обстановки, відновлення правопорядку, конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб…».

Цей тимчасовий характер Закону уточнюється і ст. 1, згідно з якою, «ТИМЧАСОВО, НА ТРИ РОКИ з дня набрання цим Законом чинності, запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей…» 

Отже, де-факто, «особливий статус» Донбас вже має до березня 2018 року!

Цей тимчасовий законопроект за характером повноважень, що передаються територіям  Донеччини і Луганщини, надав цьому регіону «особливого статусу» з доволі широкими повноваженнями: привілеї щодо амністії, мовного самовизначення, щодо судів і прокуратури, щодо соціально-економічних пільг та преференцій, які поширюються і на зовнішньоекономічні відносини, щодо загонів «народної міліції», координація яких здійснюється відповідним сільським, селищним, міським головою…

Отож, закріплення такого «особливого статусу» на рівні Конституції України не лише забезпечує вищу ступінь легітимації цього трьохрічного закону, а і, фактично, визначає більш постійний характер привілеїв та преференцій для нинішньої окупованої частини Сходу.

Тому, на моє глибоке переконання, ідея внести проблему окупованих територій до Конституції України є не лише неправильною, але і шкідливою для національних інтересів України.

Микола Томенко, доктор політичних наук, лідер Громадського руху «Рідна країна»