«Не все в цьому світі є, що може бути»
Георгій Кониський
За церковним календарем 5 січня вшановують 10 Критських мучеників, святителя Феоктиста, преподобних Нифонта і Павла.
У народі 5 січня вшановується пам’ять святих Теодула (Федула), Саторника та інших. З цього дня уже розпочиналась активна підготовка до Різдвяних свят: прийнято було прибрати будинок і готувати кутю. Наші пращури за погодою цього дня передбачали погоду листопада. Для цього дня характерна вітряна погода, тому в минулі часи говорили: “Прийшов Федул, вітер подув”, що вказувало на хороший урожай. Сприятливою ознакою для врожаю вважаються ясні дні під час усього Різдвяного посту (28 листопада — 6 січня).
Іменинниками 5 січня є:
Павло, Наум, Давид, Нифонт.
5 січня народилися:
1880 — Василь Верховинець (Костів), український композитор, диригент і хореограф, перший теоретик українського народного танцю.
«Пам’ятайте, що за нашою чудовою піснею перше слово належить нашому народному танцю. Коли ми полюбимо сестру-пісню, то полюбимо і її брата – танець»
(Василь Верховинець)
1935 — Микола Шудря, український письменник, сценарист, публіцист, літературознавець. Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка.
5 січня в історії України:
1585 — засновано Ставропігійське братство у Львові.
Національно-релігійна громадська організація православних українських міщан Львова 80-х рр. 16 ст. Ініціаторами заснування цієї організації були купці та ремісники. Статут братсва став зразком для ряду православних братств Західної та Правобережної України. Протягом тривалого часу його члени очолювали боротьбу українського населення проти соціально-політичного гноблення та національно-релігійних утисків з боку польсько-шляхетської влади. Братству належала львівська братська друкарня. Його коштом утримувалася Львівська братська школа. Представники цієї організації стали ініціаторами будівництва визначної пам'ятки архітектури Львова — Успенської церкви.
Братство організувало у Львові шпиталь — притулок для непрацездатних, подавало матеріальну допомогу своїм незаможним членам.
Чи знаєте ви, що:
Історія новолітування для нас, українців, складалася навдивовижу строкато. Сучасне його відзначення – четверте в літочисленні нашого народу.
Так сталося, що впродовж багатьох століть українці не з власної волі мусили відмовлятися від своїх традицій. Вперше це сталося після християнізації у 988 році. До цього наші предки відзначали Новий рік навесні. Після зимової сплячки пробуджувалася природа, починало оживати зело. Тому з весною дайбожичі і пов’язували Новолітування.
І в цьому був сенс. Адже й досі з новоріччям ми пов’язуємо швидкий прихід теплого сезону. Після хрещення Русі, початок року перенесли на осінь — вересень. Однак і це ще був не кінець.
Після переходу більшості українських земель до Російської імперії, аби уніфікувати розбіжність зі старим літочисленням, Петро І запропонував церковникам перенести Новий рік з вересня на січень. Проте, й ця дата виявилася не остаточною.
За радянської влади офіційний початок року змістився на 14 днів, хоча церковне відзначення не змінилося. Відтак, у нас співіснують дві дати початку року: офіційна – 1 січня і релігійна – 14 січня. А січень утвердився як місяць, що започатковує новий відлік у календарній системі.
«Рідна країна»
