Зібрати докупи усю шевченкознавчу документалістику не так вже й просто, але телевізійна Шевченкіана у цей час відроджується – на телебаченні та в Інтернеті. Перший Національний телеканал уже 63 роки розповідає про Тараса та разом із глядачем переосмислює. Чесні співробітники державного телеканалу завжди більше цінували свою просвітницьку місію, ніж велику аудиторію. Аргументи йшли через «Кобзар». Кожна робота над Шевченком вчила читати між рядків, відвойовувати суверенність.
Щоб ожили архівні кадри телевізійного музею часу філігранно працює чимало невидимих рук! Майстри кіно- і телеархівної справи від України до Великої Британії та США зараз борються буквально за кожен вартісний унікальний кадр – постійні зміни у світі техніки змушують перезаписувати матеріали щоп’ять-десять років. І зараз дуже важливо встигнути оцифрувати те, що незабаром можемо втратити назавжди.
Завдяки роботі фахівців кожен охочий може створити свій неповторний шевченківський меморіал. Кому до снаги – збирає багатотомну колекцію з сотень перевидань «Кобзаря». Така книгозбірня життєздатна й приречена на безперервне оновлення. Цьогоріч – до 200-річчя – лише з виданих в Україні десятки нових томів знайдуть місце у наших приватних колекціях. Але поповнити аннали пам’яті можемо не лише книжками! З’являються нові фільми про Шевченка, з них п’ять стрічок вже побували на 64-му Берлінському кінофестивалі. А скільки цікавого приховують велетенські телевізійні сховища!
Колись у літературній студії Першого Національного Іван Дзюба зауважив: «Шевченко як явище велике і вічно живе – невичерпний, нескінченний, незупинний. Його розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе, свій час та Україну в нім». Влучно! В цьому – значення телевізійної Шевченкіани…
Перший Національний започаткував добру традицію проводити масштабні прямі трансляції з Канева. І не лише у березні, а й на День Незалежності України, День Державного Прапора, День Соборності, травневі дні «Чуття єдиної родини».
Це – дух часу і нашого народу. Ми любимо мандрувати шевченківськими місцями. Зауважте, як багато українців діаспори мріють побувати на Черкащині, відвідати Чернечу гору і, можливо, вперше саме тут познайомитися із землею своїх батьків! Люди готові вирушати у «Шевченківські походи» літаками і потягами за десятки тисяч кілометрів… Це справжній географічний подвиг, але я дуже добре їх розумію. Щороку бачу в Каневі багато знайомих очей. Чернеча гора – місце зустрічі українців світу.
Шевченко наближає нас одне до одного, бо в нього завжди є потрібні слова – спростувати цього не зміг ще ніхто з критиків! Шевченко з тих геніїв, котрі щоразу влучають у ціль, невидиму для інших.
Він – дух і метафора життя, тому й став народним. З роками відчувалося, що державний канал мав би переростати суто етнографічні рамки народного Шевченка. У програми «Секрети вічності», «Співоче поле», «Народні таланти», «Пектораль» ми запрошували народні осередки, молодих, креативних. Проте спілки народних майстрів розпадалися і народознавча україністика завмирала. Хоча молодь по-своєму бачила модерного Шевченка, помилялася і знову експериментувала. Ми висвітлювали їхні потужні соціальні акції. І хіба побудова школи імені Шевченка не була б для нього найвищою похвалою?..
А ще добра шана Шевченкові – нагорода достойних митців сучасності національною премією його імені. Пригадую, як наші телекамери свого часу підглядали закриті засідання Шевченківського Комітету. То були перші журналістські розслідування. Яким актуальним досі виглядає «перевиховання» Олесем Гончарем окремих номінантів, які крутилися коло партії, як біля печі! З піснями про Лєніна та комунізм вони «довго ганялися» за нагородою, та не судилося... Сьогодні це звучить мало не як жарт, та скільки ще таких «перелесників»?..
Професор Григорій Грабович уже понад 30 років закликає нас читати, а не співати осанну Кобзареві. Кількість пам’ятників Шевченкові у світі давно перевищила тисячу, десятки музеїв із шевченкознавчими експозиціями щороку вітають цілі ешелони відвідувачів. Але чи розуміємо ми свого Тараса?..
Місія телевізійників – створювати дійсно цікаві й актуальні шевченкознавчі програми, в яких оживає огром інтелектуальних потужностей шевченкознавців, розкриваються секрети архівів, говорить велика Кобзарева родина. Упродовж Року Тараса Шевченка національний ефір сповнюють нова документалістика – «Ген Свободи» і «Тарас Шевченко», ексклюзивні авторські випуски програми «Надвечір’я», музичні мотиви на вірші Кобзаря. Щопівгодини ми чуємо, як видатні сучасники читають Його Слова – «Жива душа поетова святая…». Ювілейний березень розпочинаємо з показу гранд-концерту «Національні колективи України – Тарасові Шевченку» з Національної опери України імені Тараса Шевченка. Підготовлено спеціальні випуски програми «Книга.UA» про долю і творчість Поета. До речі, на Першому Ukraine «Кобзар» і документальні фільми звучать різними мовами. Це наша сучасна Шевченкіана – телевізійна, книжкова, а перш за все – духовна, творча. Це та сучасна пам’ять, яка зараз потрібна нам усім. Надихаймося Шевченком для спільних перемог!
Христина Стебельська
