chrome firefox opera safari iexplorer

4 грудня — свято Введення в Храм Пресвятої Діви Марії

04 грудня 2014 о 09:51

Введення в Храм Пресвятої Діви Марії – одне з 12 найважливіших християнських свят, що відзначається 4 грудня.

До церковного календаря свято Введення потрапило у VIII столітті і почало відзначатися Візантійською церквою з IX століття.

За церковними переказами, батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що коли у них з’явиться дитина, то вони віддадуть її на службу Богові в Єрусалимський храм. Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. А коли їй було три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії – батька Іоанна Предтечі. Він узяв дитя на руки, поцілував і мовив: «Маріє, Господь звеличить ім'я твоє в усіх поколіннях, а в кінці днів пред'явить тобі ціну викупу синів Ізраїлю». Вимовивши це, він поставив дівчинку на третю сходинку храмового жертовника, де зійшла на неї благодать Божа. У храмі Марію виховували до повноліття, а по смерті батьків столяр Йосип забрав її до себе.

В Україні це свято прижилося тому, що до нього прив’язали давні дохристиянські звичаї та обряди. Всі вони базувалися на річному сільськогосподарському циклі.

Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу” наводить приклад народної етимології слова «Введення». «Введення» на Слобожанщині називали Видіння, бо люди вірили, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло. «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».

Введенські повір’я досить виразно говорять про те, що наші предки вважали цей день початком нового господарського року.

Наприклад, хто в цей день вранці перший прийде до хати, той буде першим “полазником”, який принесе до хати щастя або невдачу. Якщо першим увійде молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того ще й з грішми – добра ознака. А якщо старий, хворий або ж стара баба, або коли хтось прийде чогось позичати – це злий знак. Тому цього дня, так само, як і на Різдво та Великдень, старим людям, а особливо жінкам, не слід було ходити по сусідах. Також цього дня нічого не позичали, щоб «не пропало господарство».

Вважається, що від Введення і аж до Благовіщення не можна копати землю – бо “вона відпочиває і на літо сили набирає”.

Також наші пращури “Від Введення і до дев’ятого четверга після Різдва не били праником білизну, бо вірили, що це зашкодить ниві та приведе влітку бурю на поля”. Коноплі також треба було потерти до Введення, а той, хто їх тер після цього свята, накликав бурю на поля, а на себе – зневагу людей.

У східних районах України ще донедавна зберігався звичай серед дівчат святити воду в ніч проти Введення. Її вважали приворотною, якщо напоїти парубка. Для цього воду набирали в такому місці, де сходяться три струмки і зливаються в одне русло. Набравши води у глечик, запалювали свічку – громничку, освячену на Йордан і примовляли: «Водичко – Йорданичко! Пестиш луги-береги і біле коріння – освятися в спасенну хвилю на мою надію». Після цього дівчина кидала у воду якусь жертву, зазвичай, перстень і гасила свічку у воді, попередньо перехрествши глечик. І тоді вже вода вважалася освяченою і годилася для заговорів і ворожби.

Також у деяких регіонах заміжні жінки опівночі сідали голі на порозі сінешних дверей і пряли самосівні коноплі, щоб “прядиво пішло на руку”.

На Поділлі ранком на Введення молодиці обсипали своїх корів сім’ям (насінням коноплі) і мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока. У деяких селах обкурювали корів пахучим зіллям, примовляючи різні заклинання, щоб ніхто не відібрав “живности”.

Про свято Введення у народі казали «Введення прийде, свят наведе», бо після Введення надходили популярні у народі свята Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік та Водохрещі.

А введенські прислів'я розкривали прагнення хлібороба зазирнути в майбутній новий рік і передбачити, якою буде наступна зима і як вона вплине на врожай: «Як Введення мосте мостки, а Микола забива гвіздки, то люта зима буде», «Як ляже глибока зима, готуй глибокі закрома», «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави».

Аліна Астахова, «Рідна країна»

Розділи: Традиції

28 березня

Інші дати
Дмитро Гнатюк
1925 –  видатний оперний співак. Перший виконавець легендарних пісень «Два кольори» і «Києве мій». Соліст, а з 1988 р. – головний режисер Національного театру опери та балету ім. Т.Шевченка. Герой України.
Розгорнути
Олекса Гірник
1912 – український дисидент, політв’язень. У 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою, 22 січня 1978 р., вчинив самоспалення біля могили Т.Шевченка на Чернечій горі на знак протесту проти русифікації. Герой України (2007, посмертно).
Розгорнути
Народився Юліан Бачинський
(1870, с.Новосілка Тернопільська область – 1940) - український громадський і політичний діяч, публіцист, автор праці «Україна Irredenta», в якій обґрунтував необхідність створення української незалежної держави.
"Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!". (Юліан Бачинський)
Розгорнути