chrome firefox opera safari iexplorer

4 грудня — свято Введення в Храм Пресвятої Діви Марії

04 грудня 2014 о 09:51

Введення в Храм Пресвятої Діви Марії – одне з 12 найважливіших християнських свят, що відзначається 4 грудня.

До церковного календаря свято Введення потрапило у VIII столітті і почало відзначатися Візантійською церквою з IX століття.

За церковними переказами, батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що коли у них з’явиться дитина, то вони віддадуть її на службу Богові в Єрусалимський храм. Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. А коли їй було три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії – батька Іоанна Предтечі. Він узяв дитя на руки, поцілував і мовив: «Маріє, Господь звеличить ім'я твоє в усіх поколіннях, а в кінці днів пред'явить тобі ціну викупу синів Ізраїлю». Вимовивши це, він поставив дівчинку на третю сходинку храмового жертовника, де зійшла на неї благодать Божа. У храмі Марію виховували до повноліття, а по смерті батьків столяр Йосип забрав її до себе.

В Україні це свято прижилося тому, що до нього прив’язали давні дохристиянські звичаї та обряди. Всі вони базувалися на річному сільськогосподарському циклі.

Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу” наводить приклад народної етимології слова «Введення». «Введення» на Слобожанщині називали Видіння, бо люди вірили, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло. «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».

Введенські повір’я досить виразно говорять про те, що наші предки вважали цей день початком нового господарського року.

Наприклад, хто в цей день вранці перший прийде до хати, той буде першим “полазником”, який принесе до хати щастя або невдачу. Якщо першим увійде молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того ще й з грішми – добра ознака. А якщо старий, хворий або ж стара баба, або коли хтось прийде чогось позичати – це злий знак. Тому цього дня, так само, як і на Різдво та Великдень, старим людям, а особливо жінкам, не слід було ходити по сусідах. Також цього дня нічого не позичали, щоб «не пропало господарство».

Вважається, що від Введення і аж до Благовіщення не можна копати землю – бо “вона відпочиває і на літо сили набирає”.

Також наші пращури “Від Введення і до дев’ятого четверга після Різдва не били праником білизну, бо вірили, що це зашкодить ниві та приведе влітку бурю на поля”. Коноплі також треба було потерти до Введення, а той, хто їх тер після цього свята, накликав бурю на поля, а на себе – зневагу людей.

У східних районах України ще донедавна зберігався звичай серед дівчат святити воду в ніч проти Введення. Її вважали приворотною, якщо напоїти парубка. Для цього воду набирали в такому місці, де сходяться три струмки і зливаються в одне русло. Набравши води у глечик, запалювали свічку – громничку, освячену на Йордан і примовляли: «Водичко – Йорданичко! Пестиш луги-береги і біле коріння – освятися в спасенну хвилю на мою надію». Після цього дівчина кидала у воду якусь жертву, зазвичай, перстень і гасила свічку у воді, попередньо перехрествши глечик. І тоді вже вода вважалася освяченою і годилася для заговорів і ворожби.

Також у деяких регіонах заміжні жінки опівночі сідали голі на порозі сінешних дверей і пряли самосівні коноплі, щоб “прядиво пішло на руку”.

На Поділлі ранком на Введення молодиці обсипали своїх корів сім’ям (насінням коноплі) і мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока. У деяких селах обкурювали корів пахучим зіллям, примовляючи різні заклинання, щоб ніхто не відібрав “живности”.

Про свято Введення у народі казали «Введення прийде, свят наведе», бо після Введення надходили популярні у народі свята Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік та Водохрещі.

А введенські прислів'я розкривали прагнення хлібороба зазирнути в майбутній новий рік і передбачити, якою буде наступна зима і як вона вплине на врожай: «Як Введення мосте мостки, а Микола забива гвіздки, то люта зима буде», «Як ляже глибока зима, готуй глибокі закрома», «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави».

Аліна Астахова, «Рідна країна»

Розділи: Традиції

24 травня

Інші дати
Кирило Стеценко
1882 – український композитор, хоровий диригент, культурний і громадський діяч, священик. Створив кобзарську школу; організатор мандрівних хорових капел, засновник музичної бібліотеки. Автор кантат, опер та ін.  
Розгорнути
100-річчя від дня народження Михайла Стельмаха
1912 – Михайло Стельмах – український письменник, драматург, фольклорист. Автор поетичних книжок для дітей, романів «Кров людська – не водиця», «Велика рідня», «Хліб і сіль» та ін.
Розгорнути
Народився Іван Нехода
(1910, с.Олексіївка, Харківська область – 1963) - український поет, письменник, журналіст. Збірки: «Початок пісні», «Тобі, кохана» та ін.
«У лісі, лісі темному, Де ходить хитрий лис, Росла собі ялинонька І зайчик з нею ріс.» (Іван Нехода)
Розгорнути
Народився Олександр Богомолець
(1881, м. Київ – 1946) - відомого українского патофізіолога, основоположника школи патофізіологів.
Розгорнути