chrome firefox opera safari iexplorer

Спадщина Острозьких: проект, що єднає країни

20 червня 2017 о 15:41
kplavra.kiev.ua

Популяризація спадщини великих попередників – справа не просто благородна. Вона ще й надважлива у політичному сенсі та актуальна за всіх часів. Адже в такий спосіб об’єднується суспільство.

До особистостей, які зробили неоціненний внесок в українську та загалом у європейську історію, безумовно, належить славетний рід князів Острозьких, які доклали зусиль до становлення української державності, розвитку національних освіти й культури, зажили слави звитяжних полководців і мудрих правителів.

23 травня цього року в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відкрилася виставка «Князі Острозькі: європейський вимір української історії», присвячена шляхетному роду, представники якого відігравали визначну роль у історико-політичних, культурних, релігійних процесах XV – першої половини XVIIст. на теренах Центральної та Східної Європи.

Династія Острозьких, без перебільшення, мала великий вплив на розвиток українського, литовського, білоруського, польського народів. Князь Федір Данилович – учасник Грюнвальдської битви й соратник литовського князя Свидригайла Ольгердовича, згодом – пострижник Києво-Печерського монастиря (преподобний Феодосій Острозький).

Костянтин Іванович – Великий гетьман Литовський, Руський, Жемайтійський і Королівства Польського, видатний полководець XVI ст., який не програв жодної баталії, а 1514р. впень розгромив 40-тисячне військо моковського правителя Василія ІІІ під Оршею.

Василь-Костянтин Костянтинович – київський воєвода, один із найзаможніших тодішніх магнатів, меценат, при дворі якого знаходили стіл і повагу відомі митці, засновник першої слов’яно-греко-латинської школи — Острозької академії. Князь, а затим і його нащадки, матеріально підтримували навчальні заклади не лише в Острогу, а й у Вільнюсі, Кракові, Ярославі.

За часів князювання Василя-Костянтина стали значними адміністративними, культурними, торговельними центрами Рівне, Тернопіль, Острог, Дубно, Старокостянтинів, Любар, Чуднів, Полонне та багато інших міст. Зі Львова перевіз Василь-Костянтин друкарню Івана Федорова(Феодоровича), і 1581р. коштом князя була видрукувана унікальна пам’ятка сакральної культури – Острозька Біблія.

На щастя, збереглися численні музейні експонати, що відображають життя родини Острозьких – потрети, зброя та лицарські обладунки, церковні старожитності й старовинні документи, книги, предмети побуту.

Велич славетного роду символізували також, за тодішніми канонами, надмогильні пам’ятники та плити, створені найкращими європейськими скульпторами і встановлені у церквах та костьолах, де були поховані князі Острозькі.

Власне, тут ми наближаємося до хвилюючого, справді історичного,моменту. Один із головних експонатів уже згадуваної виставки – макет надгробку Костянтина Острозького. Відомо, що діяльність цієї видатної людини тісно пов’язана з Києво-Печерської лаврою. 1482р., після спустошення Києва Менґлі-Ґіреєм, князь подарував Успенському соборові розкішний шестиярусний іконостас. Згодом завдяки Костянтинові Івановичу монастир дістав грамоти, якими гарантувалася його незалежність від мирських керіманичів та економічні привілеї.

По смерті, згідно із заповітом, князь Костянтин Острозький був похований у стінах Великої лаврської церкви. 1579 р. на замовлення його сина, київського воєводи Василя-Костянтина, над могилою було встановлено пам’ятник із рожевого мармуру в стилі європейської монументальної скульптури періоду Ренесансу.
19 вересня 1941 р., відступаючи, радянські війська замінували Успенський собор, і 3 листопада надгробок князя Острозького разом із собором злетів у повітря.

2014 р. був створений спільний українсько-литовський громадський комітет з відновлення унікальної культурної пам’ятки. Комітет очолили Надзвичайний і Повноважний посол Литовської Республіки в Україні Маріс Януконіс і політик та громадський діяч, засновник Фонду «Рідна країна» Микола Томенко.

На конкурсних засадах були визначені скульптори – Олексій Сидорук і Борис Крилов (Україна) та Арунас Сакалаускас (Литва).

13 жовтня 2015 р. громадськості представлений проект монумента, що буде виготовлений у червоному мармурі, в обрамленні арки з колонами, пишно декорованої завісами та геральдичним фігурами.

Узгоджений макет пам’ятника у масштабі 1:5, ескпонувався у містах Литви та України для збирання необхідних коштів. Нині макет демонструється в рамках виставки, що триває у лаврі.

Виготовлення і встановлення пам’ятника планується здійснити коштом громадськості, меценатів, приватних осіб та іноземних інвесторів. На жаль, нині з українського боку фінансово та організаційно допомагають лише керівництво Національного Києво-Печерського заповідника та Фонд Миколи Томенка «Рідна країна».

Влада Литви поставилася до проекту з максимальною увагою та усвідомленням важливості його реалізації. Українська ж влада на цей час відмовчується. А так же хотілося б, аби наші владці не лише демонстрували свою проєвропейькість та патріотизм там, де це нічого не коштує, а й долучилися до втілення проекту, який має справді загальноєвропейське значення. У 2019р. відзначатимемо 505-річчя вікопомної перемоги князя Костянтина Острозького над московським військом у битві під Оршею – чим не дата для урочистого встановлення пам’ятника переможцеві?..

Варто згадати, що до відкриття виставки вийшло друком чергове число часопису «Антиквар», суціль присвячене славетному родові – «Князі Острозькі: європейський вимір української історії». Часопис відтворює роль родини Отсрозьких в українській та загальноєвропейській історії, вміщує біографії найвидатніших її представників, розповідає про родинні князівські замки.

Голова Фонду «Корона князів Острозьких», литовський бізнесмен і меценат Робертас Габулас; голова Фонду «Рідна країна» Микола Томенко; Надзвичайний і Повноважний посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс; директор Національного Києво-Печерського заповідника Любомир Михайлина; скульптори Арунас Сакалаускас, Олесь Сидорук і Борис Крилов ; один з ініціаторів відновлення надгробка Костянтина Острозького – литовський політик і дипломат Пятрас Вайтекунас та інші учасники міжнародного проекту діляться планами та баченням подальшої співпраці. Щедро ілюстрована публікація О.Сидора-Гібелинди «Сплячий красень» (Роздуми довкола надгробка в Успенському соборі Києво-Печерської лаври)» присвячена мистецтву європейської надгробної скульптури. А про найвідоміших двох Острозьких – Костянтинів – розповідає професор Василь Ульяновський, автор популярної книги «Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків».

Отже, як бачимо, в українській історії є чимало постатей, подій та артефактів, які не лише засвідчують нашу європейську приналежність, а й спроможні згуртувати та спонукати до спільної праці нашу громадськість і владу (аби лише влада цього забажала).

А ще – проект, якому, за великим рахунком, присвячена ця публікація, вкотре підтверджує справедливість крилатого вислову про любов до України не лише до глибини душі, а й до глибини кишені. Таку любов виявляють люди, згуртовані довкола «Рідної країни». До прикладу, в лаврі з ініціативи Фонду встановлено пам’ятний знак на честь 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. А цього року був презентований проект відновлення Мазепинської вежі на території заповідника та створення в ній музею гетьмана Івана Мазепи, чиїм коштом, як відомо, побудовано й відреставровано понад половину лаврських споруд.

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

22 вересня

Інші дати
Народився Олександр Потебня
(1835 – 1891), український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч. Основоположник т. з. психологічного напряму в слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови та мислення тощо.
«Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу» (О.Потебня).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі