«Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!
Не хваліться,
що живе ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава».

Борис Грінченко

У народі 9 грудня відзначали зимового Георгія Переможця, якого ще називали холодним Юрієм. За однією з легенд, цього дня Георгій (Юрій, Єгор) отримав блискучу перемогу над страшним Змієм-Драконом. Проте, на відміну від травневого, з цим святом не пов’язані якісь значні обряди. Лише на Поліссі у давнину цього дня відзначали свято вовків. Селяни звечора міцно замикали стайні, не ходили до лісу та остерігалися вирушати у дорогу. А ще говорили, що який день на холодного Юрія, такою буде й зима.

За церковним календарем 9 грудня вшановують преподобного Аліпія, стовпника; святителя Інокентія, єпископа Іркутського; преподобного Якова, пустельника.

Іменинники 9 грудня:

Інокентій, Юрій, Яків, Олімпій.

9 грудня народились:

1858 – Микола Волкович – український хірург-новатор. Створив відому вітчизняну хірургічну школу, заснував Київське наукове товариство хірургів. Описав багато нових методів діагностики та лікування (симптом Волковича, резекція Волковича).

1863 – Борис Грінченко – український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, громадсько-культурний діяч. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

1897 – Борис Тен (Микола Хомичевський) – український перекладач, педагог. Автор збірки сонетів «Зоряні сади» та низки оригінальних творів, вміщених у збірнику «Жадань і задумів неспокій». Його багатолітня праця над над перекладами «Іліади» і «Одисеї» 1979 року була відзначена премією ім. М.Рильського. Чудове знання грецької, віртуозне володіння українською мовою зробили ці переклади неперевершеними. Вони до сьогодні вважаються найкращими слов’янськими перекладами Гомера.

9 грудня відзначають:

• День благодійності.
• Міжнародний день боротьби з корупцією.
• Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цих злочинів.

Чи знаєте ви, що:

«Самоук» Борис Грінченко довго не міг отримати дозволу «патентованих філологів» редагувати словник, що згодом отримав його ім’я.

Історія цього видання сягає часів першого українського літературно-мистецького журналу «Основа», що виходив у 1861–62-х роках у Петербурзі. Пантелеймон Куліш оголосив тоді про намір надрукувати український словник. І повідомив прізвища осіб, які сприяли йому в зборі матеріалу – Т. Шевченко, М. Костомаров, О. Маркович та інші.

Однак робота затрималась, а зібрані матеріали потрапили 1864 року до Києва. Тут їх почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені. Робота над словником то жвавішала, то затихала. На кінець XIX століття вже важко було назвати когось із відомих українських діячів, котрі не внесли б своєї частки у формування картотеки (В. Білозерський, Ганна Барвінок, А. Свидницький, І. Манжура, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, П. Чубинський, М. Старицький та багато інших).

На той час Грінченко був відомий по всій Україні як громадський діяч і літератор, але він мав лише звання народного учителя та не був дипломованим ученим. Через це, а також через нетерпимість Б. Грінченка до «старих українофілів», йому не хотіли дозволяти редагування словник.

Врешті, коли час виходу наближався, а видання не було готове, більшість все ж погодилася, що Б. Грінченко «як окремий робітник не має собі тепер рівного».

І він виконав всі покладені на нього зобов’язання. Більше того, замість 52 тисяч слів, що за угодою з редакцією мали бути у словнику, бо «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року – мовляв, пізніше мова стала «нечистою» – Грінченко використав мовне багатство всієї тогочасної України – як Східної, так і Західної.

Він додав тисячі нових слів, коментуючи їх за найавторитетнішими виданнями. І у 1907–1909 рр. 4-томний «Словарь української мови» обсягом 68 тисяч слів побачив світ. Він і до сьогодні залишається найавторитетнішим виданням серед мовознавців. (З сайту «ТК СНТТ»)

«Рідна країна»