dt.ua

«Він був завжди такий упевнений в собі й дуже любив привертати увагу. Десь ми збиралися, і він тоді починав читати свої вірші, і всі ті панянки, розкривши очі, дивилися…»                                                   

Віктор Морозов                                               

у фільмі О.Фразе-Фразенка «Чубай»

Одразу прошу: будь ласка, перегляньте цей єдиний фільм про Грицька Чубая. Тут промовляють прекрасні, талановиті, справжні люди. Такі, яким був і він сам.

Як цей його вірш:

*    *     *

Скрипучі двері пам'яті причинено 

і згадкам всім підрубано крило.

Біління снігу — п'яне і причинне 

тіла тверезих вулиць пройняло.

І над ажурні вишукані русла,

де вже давно не бігає вода, 

скорботна пам'ять пам'яті зависла, 

згубивши слід останнього гнізда.

...А те гніздо — то біле, то червоне  

свою барвисту сутність обмина,  

у ньому пам'ять білої ворони

і сніг, і наші білі імена.

У Григорія Чубая було три поетичні збірки – «Говорити, мовчати і говорити знову», «Плач Єремії», «П’ятикнижжя». Всі три  вийшли друком по його смерті.

Ні, не так: 1968р.у Рівномуз’явиласябуласамвидавназбірка «Постать голосу» —  25 віршів. Того ж таки року Самвидавом розійшлася поема «Вертеп» — і перед очима невсипущих гебістів постав новий антирадянщик.

Ні, знову не так: перед очима невсипущих гебістів антирадянщик Григорій Чубай постав 1966-го, коли виступив біля пам’ятника Шевченкові  на роковини його перепоховання. Промова «потягла» на виключення з Шевченківського університету.

Спілкувався з Калинцями, Чорноволом, Стусом. Підготував – разом з Віктором Морозовим, Романом Кісем — самвидавний часопис «Скриня».

У 1972-му під час обшуку в Чубая знайшли книжку Донцова. Втрапив до слідчого ізолятору КДБ. Повернувся змучений, пригнічений.

Булаякась «кепська» історія з судом над Калинцями, де він свідчив. Історія, що, за великим рахунком, ніц не вартувала, але наклала тяжкий відбиток на цілий його подальший внутрішній стан.

Поневірявся, працював, щоб заробити на хліб: вантажником, художником на заводі, монтажником сцени в театрі… Раз по раз приходили з «контори», обшукували… Не писав нічого аж до 1975-го: тоді  народилася поема «Говорити, мовчати і говорити знову».

1979р. друзі порадили їхати до Москви – подалі від невсипущого ока…Вступив до Літінституту. Там знайшлися з таким самим втікачем – луганським поетом Іваном Низовим – і здружилися на решту літ.

Решта виявилася мізерною. Літінститут Гриць Чубай покинув не третьому курсі, не довчившись, у травні 1982-го. Бо надав перевагу спілкуванню з Ісусом. Чи, скоріше – Ісус надав перевагу спілкуванню з Чубаєм…

Через 8 років по смерті Григорія  Чубая постав культовий український гурт «Плач Єремії»зі фронтменом Тарасом Чубаєм.

Якось я сказала Тарасові, що журнал «Донбас» надрукував рецензію його батька на мою збірку віршів. Обіцяла передати, та все якось не випадало. Коли закінчиться війна, поїду до Луганська, прийду до своєї покинутої оселі і знайду в книжковій шафі число журналу з рецензією. Я пам’ятаю, на якій полиці її лишила…

Ось уже 37 років як поета Чубая не побачити у Львові, в Україні й деінде на Землі. Чубай, безумовно, десь є — але  далеко-далеко, куди живим сягнути зась. А вірші – його й про нього – є. Вони тут, серед нас.

Іван Низовий

                                           ЗгадуюГригоріяЧубая

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»