«Здаймо собі нині ось тут справу з того, що …відповідальність за майбутнє нашого народу лежить на нас, сучасних і грядущих поколіннях. Оживити давну світлу українську традицію в думанні і діянні! Важке завдання, та Божа Премудрість нехай просвічує нам шлях!..»
З проповіді Блаженнішого Йосифа Сліпого на освяченні собору Святої Софії у Римі, 27 вересня 1969 р.
17 лютого виповнюється 129
,років від дня народження предстоятеля Української греко-католицької церкви Йосифа Сліпого, видатного українського церковного та громадського діяча, мученика за Христову Віру, борця за людські гідність і права.
Йосиф Сліпий (Йосиф Іванович Коберницький-Дичковський) народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість Теребовлянського повіту на Тернопіллі, в багатодітній родині Івана Коберницького-Сліпого та Анастасії Дичковської. За переказами, один із пращурів Йосифа воював на боці гетьмана Мазепи проти московитів, за що ті, захопивши 1709 р. в полон,осліпили його, — звідки й походить прізвисько.
У 1898—1901 рр. Йосиф навчався в початковій школі с.Заздрість. 1911 р. з відзнакою закінчив Тернопільську українську гімназію. Під час візиту на Тернопілля митрополит Андрей Шептицький відвідав також і гімназію, де Блаженнішого вітав церковний хор. Відомо, що митрополит вирізнив серед інших хористів високого юнака з потужним басом, який сміливо звернувся до нього: «Ваша святосте, чи бажання розпочати університетські студії може бути перешкодою до священства»? Митрополит Андрей схвально поставився до такого прагнення знань, пояснив, що під час служіння Богові можна добре навчатися, а згодом скерував юнака до богословської академії «Канізіянум».
Повернувшися з російського ув’язнення, 30 вересня 1917 р. Митрополит Андрей висвятив 25-річного Йосифа Сліпого на священика.Через рік в Інсбруку Сліпий захищає докторську дисертацію, 1921 р. – габілітаційну працю (яка дає право викладати у вищій школі на посаді професора).
З 1922 р. — професор догматики греко-католицької Львівської духовної семінарії, з 1926 — її ректор. Голова Богословського наукового товариства, редактор щоквартальника «Богословія» та інших релігійних видань. Член кураторії Українського національного музею у Львові. Заступник голови Українського католицького союзу — громадсько-релігійної організації, заснованої 1931р. митрополитом Андреєм Шептицьким для християнського розвитку суспільства та участі в суспільному житті. Від 14 квітня 1929 р. Й.Сліпий — ректор Львівської Богословської академії.
Під час першої радянської окупації Західної України 22 грудня 1939р. митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, висвятив таємно Йосифа Сліпого на єпископа з правом наступництва та з титулом архиєпископа Серрейського.
30 червня 1941 р. у Львові Українські Національні Збори, з ініціативи Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери, проголосили Акт відновлення Української держави. «Актом 30 червня 1941 p. український нарід заманіфестував перед цілим світом і перед історією, що він бажає сам керувати своїм життям і що він готов боронити своє право на вільне життя у своїй власній, самостійній державі перед імперіялістичними зазіханнями кожного ворога і за кожних умов», — наголошувалося в документі. ОУН розглядала цей крок як перший на шляху до відновлення Української Держави у Києві. Йосиф Сліпий підтримав проголошення державності.
1 листопада 1944 рр. Йосиф Сліпий очолив Галицьку митрополію.
З другим приходом радянської влади Українська греко-католицька церква була розгромлена. Всі ієрархи УГКЦ заарештовані й засуджені таємним судом у Києві на тривалі терміни ув’язнення, з якого більшість не повернулися. 11 квітня 1945р. митрополит Йосиф Сліпий був засуджений до 8 років каторжних робіт. Через рік у Львові відбувся організований НКВД псевдособор, який оголосив про розрив з Ватиканом і «возз’єднання» з Російською православною церквою. (Довідково: Церква діяла в СРСР у підпіллі аж до кінця 80-х років, коли масовий рух за легалізацію УГКЦ змусив тодішнє керівництво СРСР піти на поступки: «Декларацією Ради у справах релігій» від 20 листопада 1989р. де-факто було визнано права репресованої церкви).
Слідчі НКВД не раз пропонували Йосифові Сліпому перейти до російського православ’я. Спокушали високими церковними посадами, зокрема – митрополита Київського РПЦ. Але він незмінно й категорично відкидав такі пропозиції, а отже, послідовно діставав нові й нові строки – у 1953, 1957, 1962- му – загалом 18 років…
У таборах втратив здоров’я. Його катували – ламали руки, ноги, був обморожений, тяжко хворів на серце й легені, не раз балансував між життям і смертю (згодом Сліпий із вдячністю згадував в’язня-капелана литовських «Лісових братів», який дивом дістав пеніцилін для уколів і врятував недужому життя; та вояків УПА, котрі всіляко намагалися полегшити його долю).
На початку 1963 р., в період «відлиги», радянська влада зглянулася на клопотання папи Івана XXIII, а також президента США Джона Кеннеді та інших державних діячів: митрополит вийшов на волю. Очевидці розповідають, що першим його питанням було: «Чи стала вільною Церква?»
Прибув до Риму, оселився у Ватикані й одразу розпочав боротьбу за звільнення рідної Церкви.11 жовтня 1963р. у виступі на ІІ Вселенському соборі Католицької церкви митрополит Йосиф Сліпий пропонує утворити Помісну Українську католицьку церкву на чолі з патріархом. У грудні Ватикан визнає його Верховним архієпископом. 25 січня 1965 Папа Павло VI іменує його кардиналом. Незважаючи на те, що католицька столиця визнала створення патріархату «не на часі»,1969 р. Синод УГКЦ ухвалив патріархальний устрій, а Й. Сліпий отримав титул патріарха.
Прикметно, що під час аудієнції Папа Іван-Павло II, виявляючи велику повагу до страдника за Віру, всупереч протоколу підвівся й сам підійшов його привітати.
За сприяння Йосифа Сліпого був побудований греко-католицький Собор святої Софії, відновлений парафіяльний храм Жировицької Матері Божої, засновані Український Католицький Університет св. Климента, монастир о.Студитів у Кастель-Гондольфо біля Рима.
Теософські праці Й.Сліпого у восьми томах були видані УКУ в 1968—1976р.р.
Помер кардинал Йосиф Сліпий у 1984 в Римі, був похований у соборі св. Софії.
Блаженніший вірив, що Україна неодмінно стане вільною, тож заповідав:«Як воплотиться наше видіння і восстане на волі наша Свята Церква і наш український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну українську землю, і покладіть її у храмі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея».
7 вересня 1992 р., в незалежній Україні, була виконана остання воля кардинала Йосифа Сліпого — його тлінні рештки урочисто перепоховали у крипті церкви Святого Юра.
17 жовтня 1984 рр, на 40-ий день по смерті Блаженнішого Йосифа Сліпого, у ватиканській базиліці Святого Петра Папа Іван Павло ІІ очолив заупокійну Літургію. У своїй проповіді він наголосив: «Пам’ять про нього ніколи не зітреться…Ми ніколи не зможемо забути його постаті — аскета та ієрарха, суворого й величного; ніколи не зможемо забути тих повчань, які він дав усім своїм життям».
Олена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»