chrome firefox opera safari iexplorer

Що таке герць, або Як запорізькі козаки перед боєм дражнили супротивника

29 травня 2018 о 12:07
uaua.world

Про мужність, відвагу і звитяги запорожців ось уже багато століть ходять приголомшливі легенди. Не перестають дивувати їх винахідливість, кмітливість, гострий розум у веденні боїв як на суші, так і на морі. Чого тільки вартували їх знамениті “Чайки”, що наводили жах на ворожу флотилію, і тактика “герць”, який називали кривавим танцем смерті, що міг нагнати на будь-якого супротивника в панічний страх.

“Виросли в праці – як скіфи, загартовані різними випробуваннями – як гуни, природжені воїни – як готи, засмаглі на сонці – як індіанці і жорстокі – як сармати. Леви в переслідуванні ворога, схожі на турків у підступності. Вони християни за своєю вірою… “

– так характеризував запорожців французький історик Н. де Бартенон у 1608 році.

Майже кожен свій сухопутний бій запорожці починали з “нецензурного запрошення побитися на смерть”. Це був герць – прояв своєї мужності і випробовування сил противника перед прийдешнім боєм у поєдинку.

Автор: Франц Олексійович Рубо.

Герць – це щось на кшталт психічної атаки, а кажучи сучасною мовою, щось на зразок “коктейлю з розвідки боєм і гри зі смертю”. Схожу тактику запорізькі козаки запозичили у татарських воїнів, хоча ті себе під кулі ніколи не підставляли і дражнили противника на відстані, не ризикуючи життям. А запорожці, проявляючи надзвичайну сміливість і відвагу, переходили всі межі безпеки і часто гинули. Це була найнахабніша смерть в історії військових битв.

А відбувалося це часто так. Найбезстрашніші козаки, згрупувавшись, під’їжджали до супротивника на відстань пострілу і починали свій смертельний танець. Вони майстерно гарцювали на конях, “джигітували”, сміялися, викрикували образливі лайки, викликаючи таким чином сміливців з боку ворога на поєдинок. Козаки, пританцьовуючи під кулями і ядрами, кружляли у 100-150 кроках від ворогів, чого було достатньо для того, щоб ті розчули нецензурну лайку, але забагато для прицільного пострілу з мушкетів.

Герць, як правило, безвідмовно діяв на психіку, і часто оскаженілі воїни з ворожої сторони зривалися і починали палити з мушкетів куди попало. А кіннотники, ламаючи лад і намагаючись наздогнати козаків, одразу ж натрапляли на вогонь козацьких мушкетів. А якщо командувач ворожої сторони все ж утримував своїх воїнів, то мета герця все одно була досягнута – він сіяв паніку в рядах супротивника, тепер козаки здавалися їм напівбогами – або напівдемонами.

Демонструючи приголомшливу відвагу і бойовий дух, козаки крутилися під градом куль і ядер, створюючи ілюзію своєї невразливості. Нахабство в запорожців поєднувалося з надзвичайною військовою майстерністю, тому супротивники, які прийняли їх виклик, нерідко гинули у поєдинку. Хоча й самі козаки після герця не всі поверталися до свого табору. Але хай там як, у ті часи перша пролита кров перед боєм мала велике значення для бойового духу.

Повернення козаків з походу. Автор: Бранд.

Незважаючи на втрати герць запорожців ніколи не припинявся, вони усвідомлено йшли із бою в бій на кривавий смертельний танець, загартовуючи свою волю, відвагу і мужність. До слова, у герця була ще одна роль – розвідка. Завдяки йому козаки досвідченим оком виявляли засідки противника і особливості місцевості на ворожій території.

Запорізький козак чорту не брат

Більшість, із тих хто стикався на полі битви із запорожцями, вважали їх практично непереможними – “їх не брала куля і не рубала шабля”. Так турецький воєначальник Гусейн-Делі в 1641 році, відступаючи після чотиримісячної облоги Азова, в розпачі рапортував султану:

“У нас жахливі втрати. Ми завоювали цілі царства, а тепер несемо ганьбу від незначної жмені запорізьких козаків. Вони не люди. Вони шайтани, прийняли людську подобу. за словами яничар, вони зупиняють кулі, ловлять полами жупанів ядра, розчиняються в повітрі і несподівано б’ють з-за спини “.

Не дарма говорили: “Запорізький козак може обдурити самого чорта”. І в цьому козаки використовували не тільки бойову зброю, але і таємні знання. Того, хто ними володів, називали характерниками. І завдяки секретам цих чарівників, козаки змогли вистояти у війнах з поляками, татарами і турками.

Передвиборчі поєдинки

До слова, поєдинки нерідко застосовувалися і в передвиборних кампаніях. Щорічно на Січі проводилися вибори нових лідерів – обозного, судді, хорунжого, писаря, скарбника і кошового отамана. За цим процесом стежили гетьман і старшина, але остаточне рішення приймала звичайна козацька голота.

І так як бійці завжди поважали хоробрих командирів, сотникам і полковникам частенько доводилося виїжджати на поєдинок, ризикуючи головами заради авторитету і влади. І той, хто проходив цей кривавий відбір, становив цвіт однієї з кращих армій Східної Європи.

Морські походи запорожців

Серед запорожців були … “і поляки, і московити, і волохи, і євреї, і взагалі люди всякої мови”. Ця поліетнічна громада, що сформувалася на “нічийних” прикордонних землях за дніпровськими порогами, не підкорялася нікому у світі і постійно поповнювала свої ряди вигнанцями і втікачами. Вона жила за своїми власними законами і звичаями, існувала за рахунок здобичі, яку захоплювали під час численних сухопутних і морських походів.

Ні для кого не секрет, що запорожці прославилися не тільки сухопутними битвами, а й морськими. Свої морські рейди на Чорне море запорожці здійснювали на так званих “чайках” – вітрильно-гребних суднах, які будувалися на Січі. Романтична назва “Чайка” походить від італійського – saіcca, турецького -sayca, болгарського – зграя, що означає – піратський корабель.

“Чайки” нагадували своєю конструкцією фрегати, що йдуть на веслах і під вітрилами. Такі судна вміщували до п’ятдесяти чоловік. Щоб вони могли витримати жорстокі бурі в шторм, їх обв’язували навколо бортів снопами з очерету, який підтримував їх на воді.

Зухвалі і відважні, зневажаючі смерть, козаки не боялися брати штурмом навіть великі турецькі галери. Тому на морі в ті часи жоден корабель, яким би він не був великим і добре озброєним, не перебував у безпеці, якщо він стикався в тиху погоду з козацькими “Чайками”.

У будь-який момент корабель могли несподівано оточити безліч “Чайок”, взяти на абордаж і штурмом захопити його. Козаки відбирали гроші, цінний товар, гармати, зброю, а саме судно разом з командою пускали на дно. Досхочу набравши добра, поверталися запорожці додому. І тут вже їх на зворотному шляху чекали засідки і турків, і татар. Іноді і половина запорожців не поверталася на Січ.

З середини 16 століття морські походи козаків стали звичайним явищем. Запорожець, який жодного разу не побував у морському набігу, взагалі не вважався справжнім козаком. Майже щороку здійснювали запорожці походи на мусульманські портові міста. На початку 17 століття запорожцями був здійснений зухвалий похід на Синоп, що в Малій Азії. Збиток, заподіяний місту, оцінювався в 40 мільйонів золотих. Коли султан Ахмед І дізнався про падіння Синопа, він так розгнівався, що ледь не стратив великого візира.

Потім у 1616 році дві тисячі січовиків під проводом Петра Сагайдачного в гирлі Дніпра розгромили турецьку флотилію, захопивши при цьому десятки галер і близько сотні човнів. А після відправилися в Крим на невільничий ринок в Кафу (Феодосія) і звільнили з неволі тисячі рабів. Через чотири роки запорожці на 150 чайках підійшли до берегів Туреччини і атакували Константинополь і Варну. А ще через п’ять років козацький флот під Очаковом розбив турецьку флотилію, захопивши понад 20 галер.

Ось такі подвиги здійснювали легендарні запорожці, проявляючи відвагу і мужність на полях битв на суші і на морі. На особистому прикладі, а також на піснях і байках про герци і морські походи, виховуючи нове покоління козаків.

І що дивно, запорожці не боялися нікого: ні татар, ні турків, ні чорта лисого… окрім жінки, яка згідно з переказами забирає у козака всю силу, мужність і магічний захист.

А сакральна фраза “втратив голову від кохання” для січовика іноді мала буквальний сенс, бо козак, який посмів привести жінку на Січ, ризикував насправді залишитися без голови. Тому, вступаючи до лав козацького братства, запорожці символічно вінчалися з “єдиною нареченою і дружиною козака – свободою”.

Джерело: vsviti.com.ua
 

Розділи: Традиції

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути