20 травня 1879 року народився Борис Мартос, Голови Ради міністрів УНР

Борис Миколайович Мартос — видатний український політик і громадський діяч, економіст, кооператор, педагог — народився у містечку Градизьк на Полтавщині. Походив з давнього козацького роду.

Отримав добру освіту: закінчив Лубенську класичну гімназію, фізико-математичний факультет Харківського університету. Брав участь у діяльності Української студентської громади. 1900 р. був делегатом Першого Українського студентського конгресу в Галичині, а 1901-го — підпільної конференції Українських студентських громад у Полтаві. Тоді познайомився і затоваришував із Симоном Петлюрою.

Тричі був ув’язнений через політичну діяльність, у тому числі – за участь у Революційній Українській партії (РУП – підпільна партія, заснована М.Русовим, Д.Антоновичем, П.Андрієвським та іншими харківськими студентами). Після звільнення вступив та увійшов до складу керівництва – разом із В.Винниченком, В.Дорошенком, С.Петлюрою, Д.Антоновичем, Л.Юркевичем — Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), що постала на основі РУП. До 1910 р. викладав на вищих курсах та у гімназіях Харкова, проте невдовзі йому, як «неблагонадійному», викладати було заборонено.

Від 1910 р. Мартос активно займається кооперативним рухом, створює сільські кооперації на Полтавщині, Волині, Кубані. Очолює Раду Дніпросоюзу — центральної структури кооперації в Україні.

Під час Української революції Борис Мартос входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради — від фракції УСДРП, був заступником голови Селянської спілки.

З червня до серпня 1917 р. – генеральний секретар (міністр) земельних справ Генерального секретаріату (Уряду) Центральної Ради, з вересня до листопада – перший заступник генерального секретаря земельних справ. Один з авторів Земельного закону. Не підтримував позицію однопартійців щодо скасування приватної власності на землю — вважав, що «селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного».

За часів гетьманату Б.Мартос був головою управи Українського кооперативного комітету, викладав у Київському комерційному інституті, входив до ради директорів «Українбанку». Перебував у опозиції до гетьманської влади.

В грудні 1918 р., за Директорії, призначений міністром продовольчих справ, а у квітні-серпні 1919р. – з ініціативи С.Петлюри — очолював Раду Народних Міністрів (Уряд) УНР та міністерство фінансів. Сприяв запровадженню грошової одиниці УНР – гривні.

У травні 1919 р. під натиском червоних уряд Б.Мартоса змушений був передислокуватися з Рівного до Галичини. Спроби проведення аграрної реформи викликали невдоволення правих сил «соціалістичними експериментами» Мартоса. У відносинах уряду з керівництвом ЗУНР виникла напруга, що дуже шкодила єднанню двох українських республік, і врешті переросла в урядову кризу, наслідком якої стала відставка уряду Мартоса 27 серпня 1919 р.

1920 р. Борис Мартос емігрував до Німеччини, від 1921 р. мешкав у Чехословаччині. Заснував Інститут сільськогосподарської кооперації, на основі якого була створена Українська господарська академія в Подєбрадах. Автор численних праць із питань кооперації. 1951р. переїхав спочатку до Швейцарії, затим до США. Брав участь у діяльності Української вільної академії та Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

Б.М. Мартос помер 19 жовтня 1977 р., на 98-му році життя. Похований на православному цвинтарі Баунд-Брук у Нью-Джерсі.

В Полтаві, біля Університету економіки і торгівлі, Б.Мартосу встановлено пам’ятник.