chrome firefox opera safari iexplorer

18 червня 1681 року народився Феофан Прокопович

18 червня 2018 о 12:11
youtube.com

Феофан Прокопович був потужною особистістю. А водночас – вельми неоднозначною, суперечливою. Одні називали його великим реформатором часів Петра І, інші – зрадником українських інтересів. Скажімо, у виданій 1937р. в Парижі збірці «Шляхи руського богослов’я» (в оригіналі – «Пути русского богословия») історик церкви, протоієрей Георгій Флоровський присвячує Прокоповичу такі рядки: «Прокопович був чоловіком моторошним…Це був типовий найманець і авантюрист, — таких вчених найманців тоді багато було на Заході…Він пише завжди точно проданим пером...Однак  Петру особисто Феофан був вірний і відданий майже без лестощів, і в Реформу вклався весь із захопленням…»   

   Феофан (Теофан, у миру — Єлеазар) Прокопович  народився у Києві, в сім’ї крамаря. Дуже рано втратив батьків. Ріс у родині опікуна – материного рідного брата Феофана Прокоповича, професора, ректора Києво-Могилянського колегіуму, намісника київського Братського Богоявленського монастиря.  При монастирі Єлеазар отримав початкову освіту, потім вступив до Києво-Могилянського колегіуму, де був одним з кращих учнів.  По смерті дядька юнаком заопікувався митрополит  Варлаам (Ясинський). 

1698р. Єлеазар закінчив Києво-Могилянський колегіум та вступив до Володимир-Волинського уніатського колегіуму. Мешкав у Василіянському монастирі, прийняв  унію та став ченцем під ім’ям Єлисей.

Невдовзі його переводять до Римської католицької академії св. Афанасія, де готували  богословів для поширення католицтва на східних теренах.  У Римі Прокопович отримує доступ до Ватиканської книгозбірні, де вивчає не лише засади католицтва, а й латинську та грецьку філософію, твори Т.Кампанелли, М.Коперника, Д.Бруно, Г.Галілея. На обдарованого молодого ченця звернув увагу папа Климент    XI і запропонував залишитися в Римі. Однак Прокопович волів повернутися до  Києва.

1704р. він зрікся католицтва і знову навернувся у православ'я, постригся в ченці під ім’ям Феофан. У 1705р.  почав викладати в Києво-Могилянській академії: поетику, риторику, філософію, богослов'я. Того ж року написав трагікомедію «Володимир», яку присвятив гетьману Іванові Мазепі.

1707 р. Прокопович стає префектом Києво-Могилянської академії.

1711р. на всебічно освіченого  Феофана Прокоповича звернув увагу цар Московії Петро І. Прокопович  отримує посаду ректора Києво-Могилянської академії та звання професора богослов’я. Водночас стає ігуменом Братського Богоявленського монастиря.

 Цар Петро  заповзявся будувати імперію, а позаяк з-поміж московитів інтелігенція, та й просто освічені люди, були великою рідкістю, – 1716р. він запросив  Ф.Прокоповича до Петербурга. (Слід сказати, що Петро І своїм велінням забрав до Московії практично всіх українських вчених, які отримали потужну освіту в західноєвропейських університетах: С.Полоцького,  С.Яворського, Є.Славинецького та багатьох інших. Практика «крадіжки мізків» з України, започаткована  царем Петром, збереглася на кілька століть.)

Феофана Прокоповича призначають єпископом псковським і нарвським, він стає одним із найбільш наближених  до царського двору. На замовлення царя пише книги: «Коротка книга для навчання отроків», «Апостольська географія», «Духовний регламент».

1725 р. Феофана Прокоповича призначено новгородським архієпископом та членом синоду, тобто главою Російської православної церкви.

19 вересня 1736 р. в Новгороді Ф.Прокопович помер.

Феофан Прокопович  кардинально вплинув на всю російську історію. Блискучий проповідник; церковний та світський публіцист і поет (вважається, що саме Ф.Прокопович, разом з білорусом С.Полоцьким та молдованином А.Кантемиром, стали засновниками російської поезії);  видатний історик, із чиєї школи вийшов В.Татіщев;  правник і філософ; непримиренний борець із невіглаством та забобонами — таким постає Прокопович у спогадах багатьох  сучасників.

А водночас – людина, якій належать ідеологічні кліше, котрі лягли в основу  офіційної  імперської  концепції, що нею російські історики та політики послуговуються донині. Зокрема – щодо «триєдиного російського народу». Також  саме Прокопович, запозичивши з грецької мови назву «Ρωσία», яка свого часу застосовувалася щодо Київської Руси, запропонував  для «об’єднаної» з Україною землі московитів назву «Російська імперія»…

Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

18 листопада

Інші дати
Народився Кость Левицький
(1859, м.Тисмениця, Івано-Франківська область - 1941) - український державний діяч, адвокат, публіцист. Один з найвизначніших політичних діячів Галичини кінця 19 століття – першої половини 20 ст., керівник уряду ЗУНР (1918). Автор історичних праць «Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914», «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр.», «Великий зрив».
“Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця” (Кость Левицький)
Розгорнути