chrome firefox opera safari iexplorer

250 років від початку Коліївщини

06 червня 2018 о 14:17
novadoba.com.ua

6 червня 1768р. загін  з 70 запорожців та близько 3 тисяч селян під проводом  колишнього  запорозького козака, послушника Мотронинського монастиря  Максима Залізняка,  вирушив з урочища Холодний  Яр поблизу Чигирина в похід проти польських гнобителів. Почалося велике повстання, котре стало вершиною гайдамацького руху – Коліївщина. 

Назва «Коліївщина», за однією з версій, походить від  виразу «slużba kolejna» -  надвірна  козацька служба у маєтках польських магнатів – і означає «повстання надвірних козаків».  За іншою версією, назва похідна від слова «колій», яким в українських селах називали  людей, котрі професійно забивали худобу: корів, свиней, кіз тощо.     Перед початком своєї роботи колій повинен був освятити ножа та просити  у  тварини пробачення . Зарізати худобину він мав так, щоб завдати  їй якомога менше страждань.   Нашому великому поетові й авторові поеми «Гайдамаки» Тарасові Шевченку  розповідав про Коліївщину його дід, Іван Грушівський-Шевченко, свідок  тих подій. Тож, вочевидь, освячення ножів, про яке згадує Шевченко в поемі, було цілком реальним дійством і символізувало роботу для звільнення України від гнобителів, а крім того –вибачання перед ними  за позбавлення життя.   

Що передувало Коліївщині? Скориставшись дислокацією  своїх  окупаційних військ на теренах Речі Посполитої, Московія  змусила у 1767р. короля Станіслава-Августа Понятовського ухвалити  трактат, яким  конституційно  зрівнялися права католиків та, зокрема, пправославних.  Цьому спротивилася польська шляхта.  29 лютого 1768р., на заклик краківського єпископа Каетана Солтика, в м. Бар на Поділлі була створена так звана Барська конфедерація — військово-політичний союз  значної частини шляхти і магнатів, опозиційних до політики короля. Під гаслами захисту  католицької віри  та збереження привілеїв шляхти конфедерати швидко поширювали свій вплив на теренах Речі Посполитої. На Правобережжі  (Київщина, Поділля, Волинь) вони стали грабувати  й  катувати українців, руйнувати православні храми та монастирі, чинити розправи над священиками — православними та уніатами. Це  стало головним  приводом для  розгортання  народного повстання. Його духовним натхненником став ігумен православного  Мотронинського монастиря Матвій Значко-Яворський.  Між людей  поширювалися  розмови про наявність указу цариці  Катерини ІІ, в якому вона  нібито закликала до збройної боротьби з польськими магнатами, шляхтою та їхніми прибічниками –євреями.    

 Отже, вирушивши 6 червня  в похід,  повстанці здобули Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, Звенигородку.  Невдовзі  гайдамаки підійшли до Умані – добре укріпленої вотчини магната С.Потоцького. Шляхта вислала проти вояків  М.Залізняка надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Однак Гонта і його козаки перейшли  на бік повсталих.  Об’єднаними силами Залізняк і Гонта  21  червня  захопили Умань.

У червні-липні 1768 р. на Правобережжі діяло  вже 30 загонів – під проводом  Микити  Швачки, Андрія Журби, Семена Неживого, Івана Бондаренка та інших.  От-от полум’я повстання мало перекинутися на Лівобережну Україну та  Запоріжжя. Московія, котра  допіру  розцінювала Коліївщину як спосіб протидіяти конфедератам, після відповідних перемовин надала Речі Посполитій військову допомогу: 27 червня 1768р. війська полковника Гур'єва, котрі серед повстанців вважалися союзниками, захопили Умань і полонили мало не тисячу гайдамаків разом з їхніми  очільниками.

На початку липня  840 повстанців були передані полякам і страчені. Івана Гонту польський трибунал засудив до жахливої кари: здирання шкіри, відрубування рук і ніг, виривання серця і затим – відрубування голови. Після триденних тортур Гонту стратили  в с.Серби неподалік Могилева-Подільського.  8 липня 1768р.  Максима  Залізняка та ще 73 гайдамаків  московити  ув'язнили  у  Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх, після побиття батогами, таврування, виривання ніздрів, етапували на довічне заслання до Сибіру.

Матвій Значко-Яворський, котрого як непохитного захисника православ’я іменували  Мельхіседеком (Царем справедливості), після знищення Коліївщини був з Правобережної України  переведений  на Лівобережжя,  настоятелем кількох невеликих монастирів.

Останні сплески Коліївщини були остаточно придушені навесні 1769р. Повстання  забрало життя понад 200 тисяч людей.   

Наприкінці листопада 2015р. в Умані був відкритий пам’ятник  очільникам Коліївщини – Максимові Залізняку та Іванові Гонті. До спорудження пам’ятника  долучився  Фонд «Рідна країна». А 5 грудня  того ж року відбулося освячення пам’ятника — за участю  священиків,  представників громадськості та місцевої влади,  благодійників. Промовляючи перед присутніми,  лідер Громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко  зазначив, що  спорудження пам’ятника — не лише данина повазі до  героїчної й трагічної української історії, але й попередження владам — нинішній і майбутній — «що український народ має право всіма законними методами захищати свої соціально-економічні, національні, релігійні права».   

«В разі, якщо влада буде діяти проти народу — народ буде адекватно діяти проти влади», — наголосив тоді М.Томенко.

Ці слова цілком виправдано могли бути застосовані до   Коліївщини – подій 250-річної давнини.  Вони залишаються актуальними й нині.

Підготувала Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Унікальне

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути