Вже з осені харків’яни оперу та оперету слухатимуть в одному приміщенні. А якщо чиновники не збавлять взятий темп «оптимізації» культурних закладів, то під цим же дахом розміститься ще й експозиція Музею приватних колекцій.

Втім, можливо, і цей список потенційних «квартирантів» не повний, бо у стінах Національного академічного театру опери та балету батьки міста задумали організувати щось на зразок великого культурного центру. Тож може бути, що трьом в одному доведеться потіснитися ще не раз, пише Україна молода.

«Режим обмежених матеріальних ресурсів»

Уперше про необхідність театральної реорганізації заговорив керівник області Михайло Добкін восени минулого року, пообіцявши провести з цього приводу широку дискусію у культурно–мистецьких колах регіону. Така і справді відбулася, але у доволі тісному колі депутатів обласної ради.

А далі все закрутилося з блискавичною швидкістю. Спочатку чиновники озвучили причину переїзду Харківського академічного театру музичної комедії до стін ХНАТОБ (Харківський національний академічний театр опери і балету, — ред. «РК»). А днями назвали і кінцеву дату великого переселення — початок футбольного чемпіонату Євро–2012.

Пакувати реквізит акторів Музкомедії опосередковано змусили власники Будинку культури «Харчовик», виставивши космічну ціну за свої квадратні метри. «Вийшла парадоксальна ситуація, — каже начальник обласного управління культури і туризму Дмитро Кузнєцов. — Театр розміщується в орендованому приміщенні. Але чим більше він вкладає коштів у його благоустрій, тим вищою стає сума орендної плати. Із 200 тисяч гривень вона піднялася фактично до мільйона. Такі кошти зараз, у режимі обмежених матеріальних ресурсів, сплачувати нераціонально».

Захмарна сума оренди, встановлена власниками «Харчовика» для Музкомедії, схоже, змусила чиновників прискіпливіше розглянути театральний бюджет області.

З’ясувалося, що минулого року на фінансування цих закладів культури було витрачено близько 60 мільйонів гривень. Озвучивши цю цифру, «губернатор» Добкін виступив з гострою критикою на театри, що без ентузіазму заробляють «самостійні» гроші, збираючи на виставах малу кількість глядачів.

«Про що свідчить заповнюваність залу на 30 відсотків, — наголосив він. — Про те, що не готові люди споживати продукт, який виробляється цим творчим колективом. Необхідно оптимізувати діяльність театрів так, аби державі не коштувало так дорого те, що, за великим рахунком, не користується великим попитом суспільства».

Малому — мале, великому — більше

«Це вимушений переїзд, — зітхає директор ХАТМК Ігор Коваль. — Але є і два плюси: нарешті у нас буде своє приміщення і ми поселимося у центрі, а не десь між вокзалом та базаром, як тепер. За приміщення ХНАТОБ, як і всі театри, будемо платити гривню за рік. Місця вистачить. Попередньо виступатимемо на Малій сцені».

Теоретично ніби все сходиться. У величезній будівлі Оперного театру, що зводився довгих 20 років із радянським розмахом, наразі чималу площу займають комерційні структури. Заради мистецтва їх можна і потіснити. До того ж, під дахом палацу є дві сцени з окремими виходами, що гарантує двом музичним театрам певну автономність.

Утім, життя за принципом «два в одному» організувати буде вкрай непросто. Днями на сайті Театру опери та балету розмістили коментар інженера театру Олексія Наливайченка, який скрупульозно перераховує численні технічні і комунальні проблеми, що неминуче обваляться на потенційних сусідів, якщо ті таки переїдуть у ХНАТОБ.

Наприклад, Мала сцена будувалася як майданчик для репетицій, тому абсолютно не придатна для демонстрації вистав. Але навіть якщо держава і знайде кошти на дороге інженерне спорядження, то незручності все одно залишаться. «У Малій залі усього лише 420 місць, — пояснює пан Наливайченко, — і оскільки для повноцінних музичних спектаклів вона не прилаштована, треба усвідомити наперед: після початку вистави вхід до зали через кулісну частину можливий тільки через вулицю, а вихід зі сцени — лише на очах у глядачів».

Остаточний вердикт фахівця дуже невтішний: «Одночасне функціонування двох музичних театрів у приміщенні ХНАТОБ практично неможливе».

Голова профспілки Харківської «опери» Лілія Кутищева додає: ситуація, коли під один дах зведуть два хори і два оркестри, рано чи пізно завершиться тим, що «хор Оперного театру почне співати репертуар оперети, обслуговуючи їхні вистави, а решту людей буде скорочено». Не виключено, фіналом запланованого переїзду стане повне злиття двох театрів в один. Тобто більший поглине менший — і план Добкіна з оптимізації культурних закладів буде з успіхом перевиконано.

З ІСТОРІЇ

Цирк, а не опера!

«Культурні» експерименти для Харківського театру музкомедії — річ не нова. І як свідчить його майже 83–річна історія, оволодіти тонкощами управління мистецтвом може не кожен. Одного бажання чи можновладного мандату тут явно замало.

Гроші теж вирішують далеко не все, навіть коли йдеться не про теперішній «режим обмежених матеріальних ресурсів», а щедре меценатство, як це було на початку минулого століття у випадку з театральним підприємцем Герасимом Муссурі, у будинку якого і прозвучала перша харківська оперета. Саме він загорівся амбітною ідеєю збудувати у Харкові небачений досі цирк. І в нього все вийшло!

Надзвичайно розкішну за тодішніми мірками будівлю, що відкрила двері у 1911 році, було визнано найкрасивішою і найбільшою цирковою ареною Європи. Її зала могла вмістити майже 6 тисяч глядачів.

Але сталася непередбачена прикрість. Харків’яни до того часу вже встигли збайдужіти до циркового мистецтва, і мізерні касові збори з вистав стрімко вели підприємця до банкрутства. Проте пан Муссурі не розгубився і з притаманним йому авантюрним ентузіазмом взявся перебудовувати цирк під оперу. Вбити публіку «наповал» і повернути її до грандіозної будівлі функціонер вирішив знаменитою «Аїдою» Верді, для постановки якої запросив найталановитіших акторів Російської імперії і навіть виписав з Африки... живих верблюдів. Проте величезні капіталовкладення не змогли компенсувати невраховану меценатом суто оперну дрібничку — у перебудованому цирку була погана акустика, тому прем’єра провалилася, а великий комбінатор остаточно збанкрутів.

Далі розкішне архітектурне дітище пана Муссурі кочувало з рук в руки, маючи статус «будівлі суспільного характеру». Зокрема, саме в цих стінах було ухвалено рішення про приєднання України до СРСР і прийнято першу Конституцію радянської України. А в 1929 році тут сталося справжнісіньке диво. Група учнів Леся Курбаса, «березольці» Борис Балабан, Януарій Бортник та Борис Крижановський, створили «Молодий театр», якому були притаманні дух новаторства і постійного творчого пошуку. До співпраці засновники запросили провідних українських літераторів та композиторів, завдяки чому і народилося таке поняття, як «українська оперета».

Знакові для вітчизняної культури вистави «Сорочинський ярмарок» і «Весілля в Малинівці» вперше були поставлені саме у стінах будинку безталанного пана Герасима. Згодом тут з’явиться на світ більше 40 музичних вистав, більшість з яких стали класикою вітчизняної музичної комедії.

Проте у 1987 році чиновники вирішили провести у театрі ремонт, відселили нібито тимчасово «оперету» до «Харчовика», а через 17 років продали вже вкрай занедбаний і все ще не реконструйований особняк одному з арабських підприємців. Той хотів відкрити там спочатку виставковий зал, потім казино, але зрештою позабивав двері–вікна дошками і махнув на будинок рукою. Зараз будівля нагадує сіру примару у центрі міста, а її найуспішніші господарі, так і не дочекавшись обіцяного ремонту, змушені вдруге змінити прописку. І знову на пташиних правах. Схоже, невивчені уроки історії й далі приносять гіркі плоди.