Міжнародний день театру був встановлений у 1961 році IX конгрессом Міжнародного інституту театру (МІТ).
Діяльність організації, згідно з її уставом, повинна бути спрямована на «укріплення миру і дружби між народами, на розширення творчого співробітництва всіх діячів світу».
Членом МІТу Радянський Союз став ще у 1959 році. З 1961 року СРСР – постійний член виконавчого комітету МІТа.
Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня. Це не просто професійне свято митців сцени, це свято мільйонів глядачів.
Слово «театр» (греч. theatron, місце для видовищ, видовище) — рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою. Традиційно включає сцену — майданчик, де відбувається дія, — і зал для глядачів.
Люди завжди тяжіли до уявлень. Коли вони виникли, сказати ніхто не може, так само, як ніхто не знає, коли виникли міфи і легенди. Ясно, що витоки театру — у народній творчості: від обрядів та ігор люди перейшли до уявлень. Учасники їх почали ділитися на артистів і глядачів.
Перший театр був створений в Греції ще у V столітті до н.е.
Щодо українського театру, то з ХІ століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрескиСофійського собору в Києві (ХІ століття).
Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл(16-17 століття).
Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася такожЛьвівська братська школа та Острозька академія.
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше.
Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.
Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі.
Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.
Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
