У вівторок в Одесі відкрили меморіальну дошку на честь видатного російського художника Михайла Врубеля. Родзинкою події було те, що про зв’язок знаного митця та їхнього рідного міста більшість одеситів навіть і не здогадувалася.
Одесити, що охоче записують до свого пантеону всіх знаменитостей, що бодай раз побували у місті, чомусь забули про Михайла Врубеля, у чиєму житті Одеса була не останнім містом, розповідає дослідник одеської віхи у житті Врубеля, а також меценат, чиїм коштом, власне, й було встановлено меморіальну дошку, одеський підприємець Євген Деменок.
«Річ у тім, що Врубель прожив в Одесі майже 5 років, – зазначає дослідник. – Він закінчив нашу Рішельєвську гімназію, він навчався в Одеській школі малювання, його сім’я жила тут близько 10 років. Але, на жаль, адреси ті не збереглися, ми знаємо тільки цю адресу».
Софіївська, 18 – це будинок, у якому Врубель прожив кілька місяців, завітавши до Одеси вдруге, після понад 10-річної перерви. Вже зрілий художник, який жив у другій половині 19-го століття-на початку 20-го століття, саме тут почав працювати над образом Демона, котрий був одним із найвизначніших у його творчості. Оцей початок якраз і спробував втілити у меморіальній дошці її автор, одеський скульптор Олександр Токарєв.
«Початок роботи – це таїнство, це ще невідомо, що буде, – каже він. – Біле полотно у живописця, коли він у роздумах – що створити. Ось цей момент початку таїнства я і хотів відобразити».
Навіть випадковий перехожий швидко пройнявся важливістю моменту. «Так це ж треба його відреставрувати – Врубель жив! Я колись мешкав у цьому будинку, і ніколи не знав, що у мене Врубель жив!» – зазначив чоловік.
І генії, і діти – непідсудні
Можливо одеський час у житті Врубеля виявився призабутим, зокрема, через те, що сам художник не надто захоплювався містом, з яким його звела доля. «Подалі від цієї Одеси, котра своїми комерційно-індиферентними поглядами на все починає руйнувати мої власні», – писав 15-річний Врубель своїй сестрі Анні до Петербурга. Хоча це не заважало йому через 10 років повернутися саме до Одеси, щоб залікувати душевні рани та відкрити нову сторінку у творчості. А дорікати митцеві за юнацький максималізм – навряд чи є вдячною справою, вважає Євген Деменок.
«Так, він справді не надто поблажливо відгукувався про місто, але, в принципі, коли почитати того ж Бабеля чи Паустовського – вони теж іноді не ліпшим чином говорили про місто. Але це ж не привід, щоб його не помічати», – зауважив дослідник і меценат.
Євген Деменок також зазначив, що скульптурна згадка про видатного митця має увійти до нового туристичного маршруту Одесою мистецькою, який поки що лише в задумах. Так, щоб створити образ міста, за можливістю вільного від рис, які колись дратували юного Врубеля.
