У британському Національному музеї медіа знайшли кольоровий фільм, знятий ще в 1902 році. Вчені впевнені, що найперша кольорова кіноплівка перепише історію кінематографа.
Про це пише Дейлімейл.
Британський фотограф-експериментатор Едвард Тернер, через століття, нарешті, займе гідне місце в кінематографі. Його кольоровий фільм, знятий ще в 1902-му році, загубився на полицях британського Національного музею медіа. Це — перші кольорові кадри в історії.
Троє дітей тримають в руках соняшники. Золота рибка плаває в акваріумі. Папуга ходить по жердині. Люди жваво рухаються вулицями Лондона і Брайтона. Ці прості кадри – найперший в історії кольоровий фільм. Він припадав пилом на музейних полицях довгі роки. Коли ж куратор відділу кінематографії Національного музею медіа у Бредфорді зрозумів, що саме він знайшов в архівах, йому відняло мову.
На момент створення цієї плівки пройшло тільки сім років після показу першого фільму в Лондоні. Але він не чорно-білий, як того можна очікувати, плівку навіть не розфарбовували в кольори. Її вже знімали в натуральних кольорах. Вона зберігалась в колекції музею, але знайшли її нещодавно. І тепер цей фільм можна побачити вперше.
Невибагливі кадри зробив британський фотограф та винахідник Едвард Тернер. Він був одним із перших фотографів, які почали працювати з рухомою кольоровою плівкою. У 1899 році він навіть запатентував свої відкриття в роботі з трьома основними кольорами – червоним, синім та зеленим, розповідає далі Майкл Гарві.
Та після успішних спроб зафільмувати «кольорову» реальність, Тернер несподівано помер, а його винахід загубився серед десятків інших. У 1909 році на екранах з’явився комерційно вдалий кольоровий фільм – «Кінемаколор». До сьогодні його вважали першим в історії кіно. Та тепер, порівнюючи два фільми, спеціалісти впевнені: фільм Тернера, хоч і знятий на сім років раніше, проте набагато якісніший. Фахівець з архівування плівки Девід Чевеленд був одним із тих, хто відновлював фільм Тернера.
Це нестандартний фільм. Його не можна показати на сучасному проекторі. Його скопіювали. Кожен кадр відрізняється від попереднього, тому що на ньому є колір. Плівку знімали через кольоровий фільтр: червоний, синій та зелений. Можна чітко сказати, який кадр був зроблений через який фільтр. Окрім того, сам автор також зробив кольорові позначки на плівці.
Тепер зусиллями бредфордських музейників та лондонських діджитал-спеціалістів фільм можна побачити у музеї медіа. Покажуть його і по національному телебаченню, а потім, можливо, повезуть на кінофестиваль. Через 110 років творіння Едварда Тернера нарешті дочекалося визнання.
