Свого часу канадський мультиплікатор Норман Макларен, один із новаторів мови мультиплікації, змивав із плівки емульсію, шкрябав її, малював на ній пензлем. Причина таких експериментів — Макларен не мав камери. Сьогодні перед митцями-аніматорами широкий діапазон утілення задумів. Якою мірою він різноманітний, можна дізнатися на Міжнародному фестивалі актуальної анімації та медіа-мистецтва «LINOLEUM» (у перекладі — «олійна лінія»), що до 20 жовтня триває у київський галереї «Лавра». До речі, найменували фестиваль на честь одного з мультфільмів Макларена «Горизонтальні лінії» (смуги фарби було вручну нанесено на плівку). В Україну «LINOLEUM» привезли з Росії, де він відбувається вже восьмий рік.
Для київського глядача підготували насичену програму: анімації з 40 країн світу демонструють у п’ятьох залах. «УК» відвідав кожну й поспішає поділитися побаченим.
Відразу порада: відведіть у своєму щільному графіку добру частку вільного часу й зупиніться в кожній залі. Краще — не обмежуйтеся переглядом одного фільму, тим паче, якщо він вам не сподобався. У всіх залах в режимі нон-стоп можна побачити значну кількість короткометражок. Вони різняться за технікою створення, темою, жанром. Власне, саме анімаційна різноманітність фестивалю найбільше вразила автора цих рядків. Тільки відвідавши кожну залу, ви складете докупи всі пазли фестивалю, зрозумієте, що для вас виявилося найцікавішим, і головне — відкриєте широку палітру анімаційних фільмів. У тій багатогранності кожен знайде для себе щось цікаве.
Як на мене, найбільшої уваги заслуговує «Червона зала» — «Кращі фільми фестивалю «LINOLEUM» та «Переможці конкурсу 2013 року». Відверто — ці анімації захотілося побачити вдруге. У чому собі й не відмовила. Річ не в іменитості творців фільмів чи в тому, що в програмі заходу вказано: тут зібране найкраще з кращого, як ось «Животи» Філіпа Грамматікопулоса, «Мадагаскар, щоденник мандрівника» Бастьєна Дюбуа, що був номінований на «Оскар»… Тут анімація справді представлена як складне, різнопланове мистецтво, що торкається й глобальних, і особистісних тем. Її світ виявляється курйозним, чудернацьким, драматичним, часом жартівливим.
Головне, вловити все — майстерність і техніку створення анімації, розпізнати її художні засоби і знайти в ній свій сенс. Так, саме свій, адже ці фільми відкривають перед вами множинність інтерпретацій. Уже потім можете поцікавитися, що хотів сказати вам автор. Мальоване життя, сповнене змісту, — це потішно. Приємно вразив фільм корейця Сем Чена «Вічне споглядання», присвячений скульптору Альберто Джакометті. На екрані — одухотворена й водночас тужлива любов між художником і мистецтвом. Про важливе спонукає замислитися анімація Клода Вайса «Людина — єдина птаха, що сама себе посадила в клітку».
Розвантажити мозок від серйозних анімацій можна у дитячій «Жовтій залі». А відчиняючи двері «Фіолетової зали», працівники фестивалю відразу попередили: «Тут дуже специфічні фільми»... Що ж, у цій облаштованій на кшталт сінника кімнаті показують програму для дорослих — «Шокуючий «LINOLEUM» та «Американську анімацію ХХІ сторіччя». Справді, слово «специфічність» якнайкраще окреслює представлене тут…
«Синя зала» знайомить із творчістю українських аніматорів, а також чекає на відвідувачів майстер-класів і лекцій. Наприклад, 19 жовтня охочі відкриватимуть для себе секрети технік лялькової анімації, а 20 жовтня — дізнаються про тонкощі молодої, але вже доволі популярної пісочної анімації.
Піднявшись на другий поверх галереї, «УК» вмостився у м’якому кріслі й у компанії теплої кави спостерігав за анімаціями VJ-сетів (своєрідного поєднання візуальних ефектів під музику). Перегляд був цікавим. Чого і вам бажаємо.
