За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кількість сліпих людей у світі становить близько 40 мільйонів людей, це не рахуючи слабозорих, які теж мають свої особливі потреби у щоденному житті.
В Україні незрячих людей за неофіційною статистикою (єдиної офіційної досі немає) — від 50 до 70 тисяч. Тому Всесвітній день сліпих (13 листопада, — ред.) — це можливість нагадати суспільству про проблеми, з якими чи не щодня стикаються незрячі люди. А таких — чимало.
Газета «День» дізнавалася, з якими проблемами стикаються та які потреби мають незрячі та слабозорі люди у таких сферах щоденного життя, як дозвілля, міська інфраструктура, транспорт, доступ до інформації тощо. Про це пише Марія Семенченко у статті «Проблеми, яких не бачимо» (газета №207 (2013).
МІСЬКА ІНФРАСТРУКТУРА
Назвати міську інфраструктуру в Україні дружньою до людей з вадами зору — не можна навіть «авансом». І якщо у Києві громадські організації та компетентні державні структури ще якось намагаються щось виправити, то про регіони, а тим паче маленькі містечка та села й говорити не доводиться. Ось що розповів «Дню» Геннадій Євсев’єв, президента ВМГО «Генерація успішної дії», чия діяльність спрямована на «задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів молодих інвалідів з вадами зору».
Тротуари. В Україні сліпим людям взагалі неможливо ходити по тротуарам, оскільки водії порушують норму, передбаченену правилами дорожнього руху, щодо обов’язкових двох метрів тротуару для пішоходів. Паркування на тротуарах у нас, на жаль, дозволено. Є багато листів-відповідей від департаменту ДАІ МВС України, що наразі вони не вбачають можливості вирішити це питання шляхом заборони паркування на тротуарі і цю норму — два метри для пішоходів — вони теж не здатні контролювати. Травматичні ситуації створюють також і автомобілі, які паркуються просто на пішохідному переході.
Озвучені світлофори. Тільки цього року Центр безпеки дорожнього руху почав опрацьовувати стандарт звуку для такого світлофору. У нас може бути так, що один світлофор «тукає», інший — «квакає», а ще один грає класичну музику чи видає звук співу пташок. І сліпій людині не зрозуміло, чи це просто пташки співають, чи світлофор оповіщає про дозвіл на перехід дороги. Це може створювати аварійні та травматичні ситуації.
Підземні переходи. Найперше — проблема освітлення переходів. Слабо зорі люди можуть не побачити інших людей чи лотків з товаром там, де їх можуть побачити люди з нормальним зором. З іншого боку, у темних переходах люди з нормальним зором можуть не побачити інших людей і наштовхнутися, в тому числі і на сліпих.
Дерева. Гілля дерев, якщо воно розташовано над пішохідною зоною, відповідно до стандартів благоустрою має бути не нижче 2,1 метра. У нас далеко не всі ЖЕКи виконують цю норму. Чому незрячі люди використовують окуляри? Не стільки для естетики, скільки для захисту очей від гілля.
ТРАНСПОРТ
За словами Геннадія Євсев’єва, більш-менш пристосованим для потреб людей із вадами зору у нас є метрополітен. Наземний транспорт все ще потребує оптимізації з урахуванням потреб цих громадян.
Наземний транспорт. Є офіційний лист від КП «Київпастранс», що з 400 тролейбусів всі мають обладнання для того, щоби оголошувати зупинки. А там, де не оголошують, КП списуює на людський фактор — що то водій того не робить, пояснює експерт. За його словами, таку проблему вирішити не так і легко, адже людина має сказати, в якому саме тролейбусі не оголошувалися зупинки, назвавши і номер маршруту, і бортовий номер транспорту. «Зараз на виконання закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» почали впроваджувати систему зовнішнього оповіщення за номером маршруту. У Рівному майже вдалося це втілити. Там з 80 тролейбусів 60 технічно можливо обладнати, а на 40 тролейбусах це обладнання вже стоїть. У Києві з 400 тролейбусів лиш 37 обладнані таким зовнішнім сповіщенням. Але тут ще є проблеми. Якщо в Рівному це спрацьовує на відкриванні дверей і від водія не залежить, то в Києві ця кнопка у водія — він може забути на неї натиснути або зробити це завчасно. В інших містах взагалі про це не хочуть говорити, мовляв, немає коштів. Хоча це не так вже і дорого. У Києві одна приватна фірма виготовляє такі системи за 700 гривень за штуку. Рівне всього витратило на це 42 тисячі гривень. Для київського бюджету це смішні кошти, але тим не менше...», — пояснює Геннадій Андрійович.
Маршрутки. Слабо зорі можуть підбігти і подивитися номер маршрутки. Для сліпих маршрутки практично недоступні, якщо вони без супроводу. Якщо сліпі ще на слух можуть визначити, що до зупинки під’їхав автобус чи тролейбус, то з маршрутками важче. Більше того, саме маршрутки можуть перешкодити сліпим дістатися автобусу, якщо запинилися перед ним, пояснює експерт.
Метро. «Дякуючи інструкціям, що діють у київському метро, тут незрячих людей супроводжують. Її зустрінуть внизу на станції, посадять у вагон, зустрінуть на станції, куди їй треба доїхати, переведуть через перехід і доведуть до виходу з метро. А от Харківське метро не дуже поспішає запроваджуватиму в себе такий досвід, посилаючись на недостатню кількість персоналу», — розповідає пан Євсев’єв.
ДОЗВІЛЛЯ
Музеї. Не всі музеї доступні для сліпих людей. Але, скажімо, говорить Геннадій Андрійович, деякі установи, особливо приватні, часом йдуть на зустріч потребам цих людей. «У Гідропарку є музей «Київ в мініатюрі» — свого часу ми водили туди людей. Це приватний музей і власник дозволив незрячим людям торкатися експонатів.
Театри. Зараз будемо ініціювати питання безкоштовного надання слабозорим відвідувачам біноклів у театрі, розповідає експерт. «Хоча їхня оренда у театрі не така вже й дорога — 5—10 гривень, але все ж таки безкоштовна можливість скористатися ними дасть таким людям відчути піклування суспільства про них», — говорить він.
Спорт. Геннадій Євсев’єв розповідає, що є така організація «Інваспорт», але вони займаються спортом великих досягнень, тобто, готують спортсменів до Параолімпійських ігор та інших міжнародних змагань. Звичайні спортзали теж не завжди доступні для сліпих і слабозорох. Окрім фінансового питання, є ще й питання індивідуальної уваги тренера до сліпого.
Тренер має все показувати та пояснювати, витрачати на такого відвідувача більше часу. Наприклад, у басейні часто ніхто не хоче брати на себе відповідальність за незрячого і відмовляють не пускають займатися плаванням. Неактивний спорт теж не завжди є доступним. Скажімо, купити в Україні шахи для незрячих — це проблема.
ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ
Доступ до сайтів держорганів. Геннадій Андрійович розповідає, що 26 вересня цього року була прийнята Постанова, яка затвердила певні технічні вимоги для сайтів державних органів. У користувача має бути спеціальна програма, яка озвучує сайти. А ці технічні вимоги забов’язують так прописувати сайти, щоб цією програмою кожен зміг користуватися. Також коли людина створює електронну скриньку, вона повинна ввести для реєстрації код із літерами та цифрами, зображені на малюнку. Безперечно, вона цього не може зробити. Та ж проблема виникає і коли людина хоче скористатися послугами інтернет-банкінга. Рішення є: наприклад, комп’ютер запитує у користувача не що зображене на малюнку, а скільки буде 5 плюс 5, тоді незрячий користувач може в полі для редагування написати — 10.
Маркування ліків. Є проблема необізнаності провізорів та продавців ліків. На нанесені крапочки, які можуть зчитувати незрячі, продавці часто наліплюють цінники, тим самим унеможливлюючи його розпізнавання.
Телебачення. На телебаченні не всі редактори промовляють, наприклад, телефони, за якими слухач передачі може поставити запитання чиновникам. Натомість — телефон пишуть десь на плашці, яка також за 30 секунд зникає.
Вокзали. За словами Євсев’єва, у нас на них немає ніяких можливостей для незрячих. А, скажімо, на Казані незряча людина може підійти, нікого не турбуючи, і ознайомитися із розкладом та напрямками в спеціально встановленому автоматі. У нас є можливість зробити, наприклад, графічні карти — випуклі і з нанесеними на неї лініями метро, залізниці.
Освіта. «Вчителі в Одесі, наприклад, змушені брати голку з ниткою, щоб обшивши контури географічних карт, показати дітям адміністративне розділення України на області. Так незряча дитина здобуває знання про свою власну країну. І якщо вже пішла мова про школи, повинен зазначити, що зовнішнє незалежне оцінювання передбачає, що інваліди можуть вибирати: здати ЗНО чи внутрішнє оцінювання у ВНЗ. Той вибір начебто і є, але для незрячих його нема. Лише цього року вперше були запропоновані експериментальні тестові завдання для незрячих», — розповідає фахівець.
КНИЖКИ
У київській Центральній бібліотеці для сліпих імені М.Островського цього року кількість нових книжкових надходжень дорівнює...нулю.
«В цьому році жодних поповнень не було. Студія звукозапису — стоїть, друкарня — стоїть», — розповідає директор бібліотеки Юрій ВИШНЯКОВ.
Кілька років тому «День» вже писав матеріал щодо книжок та періодики для людей з вадами зору (детальніше у статті «Знання наосліп» в «Дні» №219 від 1 грудня 2011 року). Тоді Юрій Миколайович також розповідав, що бібліотека не отримує книжок шрифтом Брайля, які щороку обіцяють видати за держкошти. Але тоді, принаймні, поповнення фондів відбувалося за рахунок подарунків від читачів та організацій. Сьогодні від цього довелося відмовитися.
«Благодійництво, яке нам надавали або наші читачі, або різні організації, тобто дарували книжки, з прийняттям нового Податкового кодексу почало обкладатися податком (стаття 174 Податкового кодексу України. — Ред.). І тому ми перестали приймати подарунки, бо нам просто немає з чого платити цей податок на прибуток... Книжки шрифтом Брайля надруковані, але собі на облік ми взяти не можемо, бо змушені будемо платити податок, — пояснює директор бібліотеки. — Не оподатковуються лише надходження, куплені за державні гроші (яких нам вже років 15 не дають), за комунальні кошти (місто повинно виділити кошти і ми повинні відібрати звичайні книжки для озвучення у студії), кошти від засновника і гранти. Все інше обкладається податком у 20%».
За словами Юрія Миколайовича, минулого року за подаровані бібліотеці книжки, установа сплатила податок у розмірі 5—6 тисяч гривень. Цього року було прийняте рішення подарунки не приймати, адже на ці кошти бібліотека сама зможе купити книжки або щось перемонтувати.
До речі, в бібліотеці досі не увімкнули опалення. Ще один штрих до загальної картини.
