До червня зі 140 тисяч пам’яток, що є на її території, Україна мала лише п’ять об’єктів, занесених до Списку Всесвіт­ньої спадщини ЮНЕСКО. І от сертифікати ЮНЕСКО про приналежність до об’єктів світової спадщини отримали вісім карпатських дерев’яних храмів.

Чотири з них розташовані на території Львівщини. Це — церква святого Юрія у Дрогобичі, церква Пресвятої Трійці у Жовкві, церква Зішестя Святого Духа у Потеличі (Жовківський район) та церква Собору Пресвятої Богородиці у Маткові (Турківський район).

Також до спадщини ЮНЕСКО увійшли церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі та церква Святого Духа у Рогатині (Івано–Франківська область), церква собору Святого Михайла в Ужку і церква Вознесіння Господнього в Ясіні (Закарпатська область), а також вісім святинь Польщі.

Цей крок став результатом українсько–польського проекту, який тривав аж чотири роки. Коли відбирали церкви для подання заявки в ЮНЕСКО, то оглядали значно більше святинь. Однак подали ті, які є в кращому стані і які можна було б показати світові. «Даний проект відбувся завдяки спільній роботі двох держав, двох громад. Ці церкви потрапили до списку, тому що транскордонні об’єкти мають більш посилену увагу ЮНЕСКО», — зазначив заступник міністра культури України Віктор Балюрко.

За словами дослідника дерев’яної сакральної архітектури, співробітника ДП «Укрзахідпроектреставрація» Василя Слободяна, який представляв українські святині у червні на сесії ЮНЕСКО в Камбоджі, дерев’яних храмів, які заслуговують на таку ж відзнаку, чимало. Однак через байдужість влади та громади чимало з них є знищеними.

«Всі наші дерев’яні церкви цінні, і всі вони можуть бути відзначені, якщо за ними добре дивитись. До прикладу, церква в Маткові, яка увійшла до спадщини ЮНЕСКО, — це чудова святиня бойківського типу. Але маємо не гіршу церкву бойківського типу в Нижньому Висоцькому, проте вона знищена — оббита пластмасою, залізом, на неї просто важко дивитись. Схожі бойківські церкви є в Сколівському та Старосамбірському районах, але вони теж зіпсовані, бо в нас за збереженням пам’яток ніхто не дивиться. Люди самі роблять так, як вміють, але це не завж­ди так, як треба, — каже дослідник. — Наша сакральна архітектура унікальна, такої немає ніде у світі, проте повинна бути більша увага і держави, і суспільства. Бо наша спадщина — це наше багатство».

Список ЮНЕСКО поповнило і стародавнє місто Херсонес на території сучасного Севастополя. А до Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО ввійшов петриківський розпис.