Іван Оксентійович Крутій із села Бугрин Гощанського району Рівненської області веде щоденник 75 років. У його літописі — період польського панування, німецька окупація, спогади про чеські колонії... Частину літописів та унікальні фотографії він передав у музей села.
— Звичку вести щоденник я перейняв від батька, Оксентія Крутія, солдата російської армії, — каже 90-річний літописець. — За панської Польщі щороку випускали календарі, в яких були місця для нотаток. Отож батько, а потім і я, там описували події кожного дня. Я навчався у польській школі, тож робив записи українською і польською мовами. Коли ж Червона Армія прогнала поляків, то купував зошити і продовжував фіксувати побачене й пережите.
Іван Оксентійович показує свої нотатки, згадує свою молодість.
Ось записи 1939 року: «18 вересня біля гміни зібралось багато людей. Із Прусок почали їхати більшовики. Вони були змучені, худі, коні теж виснажені. Біля Супруна зібралось багато людей, грала музика — дочекались визволення... Але радянські війська під’їхали до гміни і зразу ж виставили наряд міліції. Всю управу гміни арештували. Першим ішов війт. Усіх били. Посадили за ґрати і сміялись із них. Потім пішли до двору, забрали усі коні, вози, брали, що могли...»
Івану Оксентійовичу в червні виповнилося 90, але він і досі пам’ятає чимало визначних для села подій.
— Наші хлопці 30 грудня 1943-го влаштували засідку на фашистів, обстріляли їх колону з п’яти автомобілів, знищили 12 окупантів. Я бачив, як солдати нерухомо лежали на дорозі біля машин, а офіцери загинули в кабіні легковика. Жах охопив усіх жителів. 4 січня над Бугрином кружляв розвідувальний літак, а через три дні, на Коляду, карателі оточили село. Зігнали всіх селян, відібрали дванадцять старших чоловіків і привселюдно їх розстріляли. Мертвих спалили у дерев’яній хаті, жінок і дітей відпустили.
За причетність до УПА Івана Оксентійовича арештували органи НКВС. Намагаючись отримати інформацію про повстанців, чоловіка нещадно били, проте він усе заперечував. Врешті через брак доказів його змушені були відпустити. Згадує у своїх записах Іван Крутій і радісні події: як асфальтували вулиці в Бугрині, коли збудували школу, клуб...
— Занотовував усе, — каже літописець. — Навіть те, яка погода, що посадили на городі, що важливого показали по телевізору, хто одружився чи помер. І нині мушу щодня писати в зошиті хоча б один рядочок. Роблю це тоді, коли всі лягають спати. Коли правнуки приїздять у гості, люблять спостерігати за моїм заняттям. Вони думають, що дід робить уроки.
