Художників просто викреслювали з каталогів, вирізали їхні імена – кураторка
У київському Національному художньому музеї відкривають «Спецфонд» – виставку забороненого мистецтва 30-х років. У 1937-му ці твори були конфісковані, а автори оголошені «ворогами народу». Роботи підлягали знищенню, але працівникам музею вдавалося їх врятувати. Реставрація картин – а це переважно авангардне мистецтво – тривала чотири роки. І, як стверджують музейники, «Спецфонд» – це передусім робота з минулим. Адже радянська влада намагалася знищити не лише твори, але й стерти з історії імена авторів.
Історія спецфонду Національного художнього музею (НХМУ) починається у 1937 році. До нього потрапили твори, естетика яких розходилася з художніми установками партії. У 1932 році Сталін заборонив усі творчі об’єднання і оголосив соцреалізм єдиним можливим художнім напрямом. Саме цього року з’явилося безліч робіт зі щасливими колгоспниками, незважаючи на Голодомор, розповідає головний зберігач музею та кураторка виставки Юлія Литвинець.
Роботи, що надійшли до НХМУ з музеїв Харкова, Одеси, Полтави та Києва, мали бути знищені, а автори – репресовані. Серед розстріляних художників того часу – Михайло Бойчук, Іван Липинський, Василь Сільвестров та інші. Деякі митці потрапили у табори, деякі виїхали, однак назавжди змінили свою живописну манеру. Юлія Литвинець показує інвентарну книгу музею за 1939 рік. У таблицях вказано «причины изъятия»: «арешт», «формаліст», «націоналіст», «ворог народу».
«Одне із завдань виставки – спробувати дістати щонайбільше інформації про цих художників. Тому що, коли художника розстрілювали, відбувалася конфіскація і знищення його майна. Художників просто викреслювали з каталогів, вирізали їхні імена», – каже кураторка.
«Нульова категорія»
Спершу спецфонд врятувала війна – разом з іншими фондами його евакуювали до Уфи, а частину творів забрали з собою німці. З Німеччини твори повертали через Ленінград, і музейники припускають, що частина картин там і лишилась. На початку 50-х років твори із спецфондів усього Радянського Союзу мали були вивезені до Загорська і знищені, однак київському спецфонду знову пощастило. Музейна збірка того часу була поділена на п’ять категорій – за рівнем цінності. Спецфонд внесли до останньої, так званої «нульової», яка не підпадала під міністерську перевірку.
У 60-х головним зберігачем НХМУ був мистецтвознавець Дмитро Горбачов. Зберігачам показують кожну з робіт, коли передають фонди, однак «нульову категорію» Горбачов не бачив – ці картини зберігали намотаними на спеціальні вали. Але у 62-му році ЦК партії раптом захотіло подивитись бойчукістів – коли хтось написав донос, що їх, мовляв, експонують, пригадує мистецтвознавець.
«Довелося розкрутити ці вали. Я був вражений: там були і Пальмов, і Екстер, і багато інших. Таким чином я цим зацікавився і потім вже роботи на вали назад не намотував, а віддав їх реставраторам, бо деякі були дуже понищені», – розповідає він.
Відтак Дмитро Горбачов почав таємно показувати полотна – спершу українським інтелігентам, а потім й іноземним гостям. Але без доносів не обійшлося й тут – у КДБ дізналися про полотна і вигнали Горбачова з музею. Утім, згодом деякі роботи навіть з’явилися в залах.
У спецфонді опинився навіть Ленін
Усього в експозиції «Спецфонду» 93 роботи. Але це лише частина збірки. Графічні твори хочуть виставити окремо. Реставратори працювали над експозицією чотири роки. Одна з картин, наприклад, була розірвана навпіл.
Сама виставка поділена на три частини. Перша присвячена військовим здобуткам радянських воїнів, друга – сільськогосподарським успіхам Союзу, третя – індустріалізації. Попри те, що тематика творів здебільшого соцреалістична (наприклад, у спецфонді опинився навіть портрет Леніна), обурення партії викликала саме манера та стилістика.
«Тут усюди зображені трударі. Однак на той час ці роботи були занадто авангардними», – пояснює заступниця директора НХМУ Марина Скирда.
Деякі з робіт спецфонду можна побачити як у постійній експозиції, так і на виставці «Герої. Спроба інвентаризації». Виставка «Спецфонд» триває в Національному художньому музеї до 26 березня.
Євгенія Олійник, радіо «Свобода»
