Якщо проаналізувати постмайданний період, то є вже достатньо підстав апелювати не лише до, м’яко кажучи, неадекватної діяльності прем’єр-міністра А. Яценюка та його двох урядів чи, м’яко кажучи, неорганізованої роботи парламенту. Вже є достатньо підстав говорити про те, який загрозливий політичний режим формується в постмайданній Україні.
На жаль, аналіз базових характеристик приводить до невтішних висновків: за багатьма параметрами в Україні складаються ознаки так званого охлократичного та анархічного політичного режиму.
Як відомо, однією з ключових ознак охлократії є використання простих методів для вирішення надскладних державних питань, використання ідеології популізму чи примітивізму для того, щоб скористатися настроями певних соціальних груп для вирішення своїх корпоративних чи вузькопартійних інтересів.
Сьогодні людина з трьома класами освіти може спрогнозувати, з чого починаються виступи прем’єр-міністра чи міністрів на засіданні в Уряді чи у Верховній Раді. Думаю, що така ж риторика характеризує й інших чиновників в системі центральної та виконавчої влади: чиновники розповідають про те, як треба активніше боротися з Путіним, з Росією. Натомість, коли справа доходить до конкретних соціально-економічних проблем, тоді такі виступи або не транслюються (засідання Уряду або наради міністрів), або взагалі слова «народ, пенсіонери, пенсії, заробітні плати, освіта, культура, охорона здоров’я, спорт…» не вживаються в лексиконі нинішніх чиновників. Вони вважають, що, апелюючи до боротьби з Путіним та російською агресією, суспільство може пробачити їм дилетантство, непрофесіоналізм в управлінській системі і вирішення власних проблем під прикриттям важливих державних справ.
Ще однією ознакою охлократії вже з елементом анархії є те, що в Україні використовуються так звані «квазібатальйони» (я переконаний, що справжні бійці батальйонів до цього не причетні), енна кількість різних версій «народних самооборон» і «правих секторів», яких місцеві олігархи активно залучають до корпоративних розборок, рейдерських захоплень тощо. Причому, найсумніше в цій історії те, що перші резонансні спроби використання людей в балаклавах для корпоративних розборок між бізнесом відбулися тоді, коли була сформована так звана «перехідна влада». І тоді вона створила перший прецедент, коли сказала, що «наші люди» діють цілком «законно і виправдано», і їх можна до відповідальності не притягати. Таким чином, цей прецедентний підхід полягає в наступному: якщо це «ваші» люди в балаклавах, або «ваш» батальйон, або «ваша» громадська інституція, яка «стояла на Майдані», то вони можуть не виконувати закон лише тому, що вони – «ваші».
Спроби навести порядок в системі так званих самостійних люстрацій чи захоплень, фактично, не дали жодного результату. І якщо ситуація так буде розгоратися і надалі, ми точно перейдемо до класичної охлократії з елементами анархії, відомої з найдавніших часів.
Я вже не кажу про банальні речі, які пов’язані з нездатністю нинішньої влади вирішити елементарні питання, наприклад, кадрових призначень. Україна продовжує бути країною «тимчасово виконуючих обов’язки», і куди не подивись – досі немає тих посадовців, які би на постійній основі працювали. Знайдіть мені тимчасово виконуючого обов’язки, який би системно працював в інтересах людей і над виконанням виконавчо-законодавчих актів?.. Натомість нинішня влада, особливо проурядова партія постійно генерує ідеї, як заборонити журналістам, політикам і, власне, громадянам критикувати чи виступати проти нинішньої влади: то пропонує закривати телеканали, радіо, Інтернет, забороняти «неправильні» мітинги тощо.
Щоб не критикувати лише центральну виконавчу та місцеву владу, варто сказати і про парламент. Якщо керівництво парламенту і коаліція не здатні вирішити «фантастично складне» питання – вчасно розпочати пленарне засідання, то про яку відповідальну, організовану системну роботу у справжньому демократичному політичному режимі, який задекларувала Україна, може йти мова?
Отож, якщо ситуація радикально не зміниться, то, перефразовуючи класиків, можна сказати, що, на жаль, Україна рухається впевненими кроками до охлократії з елементами анархії.
Довідково
Охлократія («ohlos» – натовп, «kratos» — влада, буквально – «влада натовпу») — вироджена форма демократії, заснована на мінливих примхах натовпу, яка характеризується відсутністю чіткого підпорядкування громадян нормам моралі та права, і суспільна поведінка яких визначається на стихійних зборах, мітингах, демонстраціях.
В основі цієї влади — критика і заперечення існуючих законів держави, громадянської моралі, інститутів влади і апеляції до примітивних інтересів людей. Як наслідок: політична ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій господарем становища є натовп.
Перебування охлократів у владних структурах спричиняє публічний галас, безвихідні ситуації, політичні авантюри, бешкети, скандали. Охлократія — показовий політичний феномен, характерний для суспільств, чия політична система перебуває на межі загальнонаціональної катастрофи.
Анархія означає безвладдя або непідвладність, незалежність; непокора владі, безлад, свавілля.
Прикладів реалізації анархії в суспільстві не існує. Спроби створити безвладне суспільство в історії були, але всі вони закінчилися провалом, адже суспільство не може існувати без влади.
Микола Томенко, доктор політичних наук, народний депутат України
