18-19 липня 2015 року на території Національного заповідника «Софія Київська» урочисто пройде «АННА ФЕСТ» – перший з великої квадрології мистецько-історичних фестивалів.
Головна ідея, яку треба донести до пересічних українців, – ми не вступаємо в Європу, ми до неї повертаємося. У цьому сенсі постать Анни Ярославни найбільш показова, а її батько, Ярослав Мудрий, був одним із перших євроінтеграторів в історії нашої Батьківщини, — повідомляється на офіційному сайті Національного заповідника «Софія Київська», який є ініціатором фестивалю.
Для відвідувачів це буде насамперед феєричне пізнавальне дійство з яскравим камерним світло-музичним представленням проекту макету пам`ятника Анні Ярославні, з майстер-класами для дітей та дорослих, кінопоказами, зустрічі з істориками, письменниками, акторами, дотичними до теми Анни Ярославни.
Для зіркових гостей та пересічних громадян організатори підготували ще й низку приємних сюрпризів. Наприклад, Школа Високого Етикету від Французького інституту дасть змогу всім відчути себе трішки монархами, а от дівчатка і хлопчики отримають ознаки королівської влади.
Та все ж головна мета фестивалю – історична справедливість і недопущення привласнення нашої історії чужинцями. Та й сам фестиваль, як частина великої квадрології, і маючи статус міжнародного, має стати однією з ключових подій прийдешнього Дня Києва.
Неля Куковальська: «Перебуваючи багато років тому в Парижі, була вражена тим, як пам`ятають королеву Анну французи, які почесті їй віддають до сьогодні. Тому, ставши директором заповідника, поставила собі за мету відкрити широкому загалу українців образ київської княжни Анни Ярославни та її сестер Єлизавети й Анастасії, які створили родини з королівськими родинами Європи. Анна – це тільки початок…».
Сергій Проскурня: «Душа і свідомість Анни формувались в атмосфері будівництва величавих храмів, прикрашених мозаїками та фресками. У храмах цих звучали молитви – так голос людини піднімався у склепіння, де було зображення Бога. Містика та велич звуків і форм – народжували в душі дитини містичні відчуття. А ще – княжі палати, вишукані тканини і посуд, довершений у своїй красі одяг… А ще – така важлива для Київської Руси і така екзотична для «просунутої» Європи – гігієна, догляд за тілом…».
Костянтин Скритуцький: «Я гордий з того, що є земляком такої великої і красивої жінки, як Анна Ярославна. Дівчина, яка не тільки не настрашилась їхати на іншій кінець світу, але й мала сміливість ламати місцеві стереотипи і традиції буквально в усьому – від побуту до віри і від власної жіночої гідності та свободолюбства до глобальних політичних питань».
Марина Соловйова: «Під час боротьби за збереження буферної зони Софії Київської я постійно відчувала підтримку наших могутніх предкІв. Якщо нинішні забудовники-яничари не розуміють значення Софії, її історичну місію, то не тільки судова практика може захистити Храм, а й Дух історії, ці великі особистості, Володимир, Ярослав, Анна Ярославна незримо допомагають нам у нелегкій битві з будівельною мафією».
Станіслав Кушпітовський: «Сценографія подібного камерного дійства для мене особисто – справа мистецької честі. Я закоханий в постать Анни Ярославни. Співпраця з видатним режисером-постановником Сергієм Проскурнею додає впевненості в позитивному результаті, а святі стіни Софії Київської – найкращий натхненник для митця».
Ірина Марголіна: «Маємо пишатися, що наша співвітчизниця, онука князя Володимира Хрестителя, у далекі прадавні часи, підкорила європейську спільноту своїм розумом, гідністю, освітою та красою. Її знають та ушановують у Франції, королевою якої Анна стала в ХІ ст., а сьогодні і ми згадуємо про цю неординарну жінку. Цілком зрозуміло і правильно – захід з ушанування Анни Ярославни провести саме на теренах Софії Київської, з яких вона у свій час вирушила у далеку, невідому для неї Францію. Саме звідси проводжали Анну її батько, князь Ярослав, її брати та сестри. Мабуть, тут, у Софії Київській, залишилася часточка її душі…».
Історична довідка
Анна Ярославна залишила глибокий слід в історії Європи. ЇЇ називають праматір’ю всіх французьких і навіть європейських монархів. Шлюб Анни з королем Франції Генріхом І Капетінгом посів особливе місце у французьких анналах. Стався він 1048 чи 1049 року.
Вінчання та коронація Анни відбулися на Трійцю 19 травня 1049 р. у кафедральному соборі Реймса, де коронувалися французькі королі. Під час церемонії, яку здійснив архієпископ Реймський Гі де Шатільон, Анна заприсяглася на Євангелії, котре привезла з Києва. Відтоді на Реймському Євангелії, яке стало коронаційним, присягалися всі французьки королі, аж до Людовика XIV і Карла Х.
По смерті короля Генріха Анна брала участь у державних справах при малолітньому синові – її ім’я стоїть разом з іменем сина під численними грамотами 1060-х рр. Цікаво, що на хартії Філіпа Суассонському абатству (1063) зберігся підпис Анни, зроблений кирилицею: “Анна ръина”, тобто “Анна королева”. Підпис передає старофранцузьку вимову слів слов’янськими літерами.
Час смерті та місце поховання Анни невідомі. За однією версією, вона повернулася на Русь, за іншою – померла у Франції і була похована в абатстві Вільє, поблизу Форте-Алепс. Існує також переказ, нібито Анна похована в заснованому нею монастирі св. Вінцента. Пам’ять про Анну живе у Франції і в Україні донині.
