Переходи під прапори іншої держави завжди були й будуть. І не тільки в спорті. Можна шукати причини, намагатися зрозуміти чи засудити «перебіжчиків»... Кожен із них наведе тобі сотню причин, чому він має моральне право змінити спортивне громадянство, а з ним і паспорт. Головні причини — недофінансування, недооцінка, образа. Але, погодьтеся, виглядає дивно, коли протягом кількох років — перед стартами найвищого рівня — з України до Азербайджану (а нижче йтиметься саме про його апетити) пачками й по окремості переїхало кілька десятків атлетів. І на Євроіграх у Баку «нову батьківщину» представляли понад 25 (!) українців, котрі, згідно з нашим законодавством, мали б здати паспорти з тризубами.

Не соромилися азербайджанці називати «своїми» натуралізованих спортсменів і з інших країн — Росії (32), Білорусі (8), Бразилії (5), Ірану та Ефіопії (по 4), Туреччини і США (по 2), Болгарії, Литви, Естонії, Куби, Грузії, Угорщини, Молдови, Ямайки, Словаччини (по 1). Але, мабуть, саме в нашому випадку — найбільший відсоток «перебіжчиків», якщо співставляти їх кількість із загальною чисельністю збірної. Загрозлива тенденція, одначе.

Марія Стадник: одна з перших перебіжчиків за Кавказ

...Борчині Марії Стадник свого часу не пощастило: щойно виграла чемпіонат Європи-2006, отримала дискваліфікацію за допінг. Через рік покарання зняли, але в її вагову категорію повернулася з декрету олімпійська чемпіонка Ірина Мерлені. Марійчиних перспектив у збірній України тренери не бачили, азербайджанці їх угледіли. І вона сумлінно віддячувала медалями: чотири золоті нагороди «на Європах», повний комплект «світових», дві — олімпійські (у півфіналі Лондона-2012 навіть поборола «кривдницю» Мерлені). Весь цей час Стадник жила й тренувалася у рідному Львові, і це майже нікого не нервувало. Тут у неї чоловік — колишній борець збірної України, срібний призер Олімпіади-2008 Андрій Стадник, тут двоє діток, дім, друзі...

А за Кавказом — тільки робота? Як виявилося, ні. «За медалі мені подарували машину, квартиру, зробили в ній ремонт. Мене в Баку всі люблять, на вулицях упізнають», — згадувала якось Марія, не шкодуючи найдобріших слів на честь нової вітчизни та її чудового президента Алієва. А два тижні тому, ставши чемпіонкою І Євроігор, 27-річна уродженка Львова продемонструвала свою вдячність усім: мов несамовита, бігала з «півмісячним» прапором — ніби не посередні змагання виграла, а справжню Олімпіаду, після чого на п’єдесталі з гордістю заспівала гімн Азербайджану, який вивчила заздалегідь і спеціально... Щоправда, за власним зізнанням, не всі слова правильно вимовляла.

За цю показушність я й приєднуюся до тих земляків, які відкрито кажуть Марії: в «колишній» країні тебе й твою сім’ю ніхто насильно й не втримує.

Олег Степко: як проходить патріотична дрож

«Коли виходив на нагородження, так хвилювався, аж плакав. А як залунав Гімн України, мене аж дрижаками пройняло. А в Києві зустрічали красиво, з оркестром. Було, чесно кажучи, ніяково від такої уваги», — таким вразливим був у 2010-му запорізький хлопчина Олег Степко, котрий виграв на юнацькій Олімпіаді в Сінгапурі дві золоті й дві срібні нагороди в спортивній гімнастиці.

Хлопчик виріс, виграв дорослий чемпіонат Європи, прикрасив груди татуюванням і минулої весни... «втік» до Азербайджану зі скандалом. Процідивши наостанок: «Чому я маю гробити свій талант у старому залі в Україні, коли тут є всі умови?»

Азербайджанський гімн на І Євроіграх Олег не співав, зате майку з їхнім гербом на емоціях у камеру тицяв. Не без сприяння арбітрів здобув загалом п’ять медалей, серед яких, щоправда, «золото» тільки одне, за вправу на брусах. А програвши абсолютну першість Верняєву, навіть руку вчорашньому другові не хотів потиснути. Тоді як росіянин (!) Ігнатьєв українця обнімав щиро і з посмішкою.

«Радий, що не підвів тренерів і федерацію. Думаю, що й керівництво Азербайджану задоволене моїм виступом. Нас уже бояться, а будуть боятись ще більше», — заявляє в інтерв’ю бакинським ЗМІ гімнаст, який нещодавно радісно тремтів під звуки «Ще не вмерла...»

Разом з Олегом за Азербайджан тепер відпрацьовує і його тренер Павло Нетреба. Зарплата, як кажуть, «гідна», адже президентом тамтешньої гімнастичної федерації стала сама «перша леді» країни Мехрібан Алієва, яка, до речі, була головою оргкомітету бакинських Євроігор.

«Допомагаємо з паспортами. Недорого. НОК»

Ірина Зарецька також у 19 стала азербайджанкою. «Я полюбила цю країну, Баку став для мене другою домівкою, він надихає мене, я вивчила гімн і пообіцяла заспівати, якщо виграю Ігри, я виграла, я заспівала, я така щаслива» — цікаво, чи було б це «якання» таким самим радісним, якби за перемогу на «домашнях» Євроіграх каратистці з України не пообіцяли 100 тисяч манат (близько 95 тисяч доларів)? Навряд чи. А ще ж на початку цього року вона була одеситкою і змагалася під синьо-жовтим прапором.

Подібних історій можна розповісти ще багато. Але й три наведені приклади спростовують твердження «любов за гроші не купиш».

Найсумніше ж те, що рівно рік тому, у липні 2014-го, тодішній міністр молоді й спорту Дмитро Булатов і президент НОК Сергій Бубка на плановій нараді з представниками федерацій олімпійських видів спорту ініціювали створення робочої групи. В її обов’язки входила розробка єдиних правил для «створення ефективної моделі рішення питань з переходу українських спортсменів до збірних інших країн».

Як діють ті правила (якщо вони взагалі були встановлені), мало хто знає. Зате всі бачать, що кількість «втікачів» і не думає зменшуватись. При цьому не встигли вони дати згоду на перехід до іншої збірної — як уже мають нове громадянство. І готуються до Олімпіади 2016 року під іншим прапором, частенько не дотримуючись навіть мінімального передбаченого «карантину».

Але ж статтю 41 Олімпійської хартії МОК ніхто ніби не скасовував. А вона запевняє, «що спортсмен після зміни громадянства може виступати на Олімпіаді тільки через три роки з моменту його останнього виступу за свою попередню країну». Якщо, звісно, та піде на поступки, а відповідна Міжнародна федерація і НОКи обох країн це схвалять.

«Я взагалі не розумію, як можна було давати дозвіл на перехід Степка, — увесь минулий рік криком кричав головний тренер гімнастичної збірної України Олександр Горін. — Я писав листи й тодішньому міністру Сафіулліну, й президенту НОК, вимагав узагалі дискваліфікувати, бо Степко вчинив підло, як зрадник». Та, незважаючи на протести, президія федерації дозволила гімнасту виступати за Азербайджан взамін на компенсацію. Кажуть, ішлося «аж» про 10 тисяч доларів. Невже лише стільки витратила Україна на підготовку спортсмена міжнародного рівня, починаючи з ДЮСШ, на зарплати та преміальні, на підтримку тренерів?..

Чому цей «трансфер» не заблокував той самий НОК, залишилося загадкою. Дивлячись на Азербайджан із його нафтодоларами й царськими витратами на спорт, мимоволі починаєш сумніватися, чи обмежуються подібні оборудки лише «офіційними» 10 тисячами «в касу».

Мерсі, Баку...

Загалом, «легіонери» допомагають Азербайджану у становленні багатьох видів спорту. І скуповують їх, що називається, пачками, порушуючи не лише олімпійські принципи, а й норми етики та совісті. Приміром, українських веслярів в Азербайжані вже було «хоч греблю гати». Каноїст Валентин Дем’яненко там ще з 2007-го, здобув для них три «золота» на чемпіонатах світу. Ні, потрібно було переманювати й інших. А минулого літа їм конче знадобилася ще й сама Інна Осипенко-Радомська, олімпійська чемпіонка!

НЕПОЧЕСНИЙ ЛЕГІОН

Здобутки «українських» азербайджанців на І Євроіграх (14 медалей)

«Золото» (3): Олег Степко (21 рік; спорт. гімнастика — бруси); Марія Стадник (27 років, боротьба); Ірина Зарецька (19 років, карате).

«Срібло» (4): Олег Степко (багатоборство; кінь); Марина Дурунда (18 років, худ. гімнастика — стрічка); Валентин Дем’яненко (31 рік, каное).

«Бронза» (7): Олег Степко (команда; опорний стрибок), Петро Пахнюк (23 роки, спорт. гімнастика — команда); Ростислав Пєвцов (28 років, тріатлон); Наталя Синишин (29 років, боротьба); Яна Алєксєєва (27 років, бокс); Ганна Алімарданова (24 роки, бокс).

Медалей не здобували: Сергій Безуглий, Олексій Купін, Тарас Матвійчук, Ірина Осипенко-Радомська (каное), Ірина Нетреба, Надя Мушка (боротьба), Олександр Яценко, Ксенія Левковська (тріатлон), Максим Аверін, Олена Павлухіна (велоспорт), Юлія Карімова, Зінаїда Любимова (пляжний волейбол), Ганна Скидан (легка атлетика), Катерина Жидкова (волейбол), Антон Желтяков (плавання).

ЗА СКІЛЬКИ ПРОДАЛИСЯ

На премії спортсменам і тренерам, які стали призерами І Євроігор, Республіка Азербайджан витратить більш як 8 мільйонів манатів (1 долар = 1,04 маната). Про це повідомляє азербайджанський сайт sportbox.az.

Кожна золота медаль коштує 225 тис., срібна — 120 тис., бронзова — 75 тис. При цьому із золотої 150 тис. іде спортсмену, 75 тис. — тренеру; «срібло» — 80 тис./40 тис., «бронза» — 50 тис./25 тис.

Відповідно мультимедаліст-перебіжчик Олег Степко та його тренер мають отримати: 560 тис. манатів, або 534 тис. доларів (225 тис. +120 тис. + 120 тис. + 75 тис. + близько 20 тис. як частка з командної «бронзи»).

Для порівняння: українські спортсмени отримають від держави премії за І Європейські ігри за аналогією з чемпіонатами Європи: 25 тис. грн. — за «золото», 20 тис. грн. — за «срібло», 12 500 — за «бронзу».

Іван АНДРІЙЧЕНКО, «Україна молода»