chrome firefox opera safari iexplorer

Завтра — Трійця: які трави святять у церкві

03 червня 2017 о 09:03

Трійця — одне з найголовніших свят православного церковного календаря, яке відзначається на 50-й день після Паски (звідси друга його назва — П’ятдесятниця). У 2017 році Трійця припадає на неділю, 4 червня.

У день Святої Трійці у православних храмах відбувається одна з найбільш урочистих і красивих служб року. На свято Трійці, за традицією, підлогу храмів і будинків встеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають березовими або кленовими гілками, а зелено-золотий колір церковних шат священиків символізує життєдайну і оновлюючу силу Святого Духа.

У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці — обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Надвечір на «клечану суботу» йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога — так звану «глетчану алею»,—обтикували високими галузками. Осикове ж гілля приправляли здебільшого в глухих кутках подвір’я — «щоб відьми не заходили». Традиційно це дерево, як ми знаємо, вважається «грішним». З нього не будували хат — «бо гроза влучить», не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць.

В день святої Трійці люди приходили до церкви на молебень з букетиком польових квітів і трав. Вірили, що свята вода підсилює їхні цілющі і захисні властивості. Тому освячені трави не викидалися, а зберігалися. Букети складали з пахучих трав і зелених гілок дерев: берези, липи, клена, дуба, горобини, а також аїру, м'яти, меліси, любистку тощо.

Чебрець

За старих часів вважали, що ця рослина дарує людям силу і спокій душевний. Ще в Давньому Римі чебрець додавали в купіль солдатам, щоб ті були відважними і не втрачали голову в бою.

Чебрець сушили і зашивали у подушки (вважалося, що він здатен позбавити від нічних кошмарів) або носили з собою як оберіг у вигляді ладанки або зашивши в одяг.

У народній медицині чебрець застосовують як відхаркувальний, потогінний, заспокійливий, знезаражувальний і болезаспокійливий засіб. Відвари та настої чебрецю звичайно вживають у народній медицині при захворюванні дихальних шляхів тощо.

Полин

За переказами «трава окаянна» відлякує нечисть від будинку, не дає заводитися мишам і тарганам, оберігає від пристріту. Полинові настої заспокоюють нерви, добре впливають на діяльність шлунково-кишкового тракту. Зовнішньо полин застосовують при ударах, пухлинах, мозолях, для промивання ран.

Ще одна назва (народна) полину — ємшан або євшан. Це слово згадується в Іпатіївському літописі під 1201 роком. Вважалося, що євшан-зілля здатне пробудити пам'ять про степи, про давно забуту старовину, про історичне коріння. В давнину говорили, що той, хто має євшан-зілля, ніколи не забуде рідну землю.

Аїр болотний (лепеха очеретяна)

Стебла аїру болотного розкидали по підлозі у всіх кімнатах. Вважалося, що він привертає в будинок добрих духів, очищає житло і зміцнює здоров'я мешканців. Вірили, що аїр приносить удачу, багатство, душевну рівновагу і надійно захищає від напастей тільки тих, у кого в душі немає зла, інакше рослина не проявляє свою чарівну силу.

У народній медицині відвар кореневищ аїру застосовують при відсутності апетиту, млявому травленні, печії, запаленні та виразковій хворобі шлунка, хворобах жовчних шляхів та як відхаркувальний засіб при бронхіті і бронхопневмонії. Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовується для полоскання при неприємному запахові з рота та промивання гнійних ран.

Любисток

Любисток («любовний корінь», «щаслива травичка») захищав від будь-якого чаклунства, пристріту, псування або нечистої сили. Корінь любистку додавали у воду для купання. Вважалося, що вода з любистку здатна очистити не лише тіло, але і душу, а також може привернути любов. Дівчата відваром любистку мили волосся, а мами клали любисток в ліжку своїм дочкам: щоб дівчинка «своє щастя вибрала, не чуже, і щоб воно з нею залишилося назавжди».

У народній медицині відвари, настої та чаї з любистку застосовувалися як сечогінний, сердечний, відхаркувальний і болезаспокійливий засіб. А його свіже листя, трохи пом'явши, прикладали до чола, для зняття головного болю будь-якого походження.

М’ята

Пахучій м'яті приписували властивості відлякувати злих духів, очищати будинок і захищати його від ворогів. Ще в давнину помітили, що аромат рослини здатний відновлювати душевну рівновагу і розвіювати нудьгу. Можливо, це відбувається тому, що аромат м'яти і чаї з листя активізують розумову діяльність. Тому, в Стародавньому Римі на заняття стародавніх філософів рекомендували ходити у вінках з м'яти, а столи перед прийомом гостей натирали листям рослини, вважаючи, що його аромат сприяє жвавій застільній бесіді і піднімає настрій.

Аромат свіжих товчених листочків м'яти наші предки використовували як засіб проти сонливості, а сухе листя м'яти зашивали в подушку, щоб нормалізувати сон.

Чаї з м'яти заспокійливо діють при нервових і серцевих хворобах, регулюють функцію ШКТ, здатний повертати тонус організму при занепаді сил, тамувати зубний біль і освіжити ротову порожнину. Компресами з теплих листя меліси можна лікувати шкірні запалення, а якщо пожувати листя м'яти з медом, то вони усунуть запах алкоголю.

Меліса

Меліса, або, як її називають у народі, лимонна м'ята, вже більше 2 тисяч років є одним з найбільш широко використовуваних лікарських рослин . Стародавні греки вважали мелісу засобом від облисіння і лихоманки, а також застосовували її для поліпшення роботи травного тракту і порушення чуттєвості. Лимонної м'яті навіть поклонялися. Також з її допомогою боролися з безсонням і гикавкою.

Меліса знижує тиск, сповільнює дихання і серцевий ритм. Відомі її потогінні, заспокійливі, протигрибкові та бактерицидні властивості. Виявляє спазмолітичну, в’яжучу, гіпоглікемічну, сечогінну, жовчогінну, протизапальну, легку снодійну та болезаспокійливу дію.

Материнка

У народній українській традиції материнка — символ материнської любові та здоров'я дітей. Проводжаючи у далеку дорогу, мати давала своїй дитині вишитий рушник із загорнутим пучечком сухої материнки (на пам'ять про батьків, дім, юність, перше кохання тощо).

У народній медицині материнку застосовують для збудження апетиту і для поліпшення травлення, при зниженій кислотності шлункового соку, ангіні, кашлі, гіпертонії й епілепсії.

Надземні частини материнки містять таніди і барвники, які фарбують шерсть і шовк в оранжево-червоний, коричневий, чорний, вишневий і оливковий кольори.

Дуже часто материнку використовували для боротьби з домашніми паразитами (клопами, блохами, міллю), нею натирали вулики, щоб відлякати міль і мурашок. Материнка — добрий літній медонос, що дає підтримуючий взяток. Бджоли охоче відвідують материнку, особливо в першій половині цвітіння.

***

Хоч Зелені свята й пов’язані з теплою погодою — власне це були своєрідні проводи весни та зустрічі літа,— але в народі застерігали: «Прийшов Святий Дух— берись за кожух», «До Святого Духа держіть кожуха» чи «До Святого Духа не кидай кожуха, а по Святім Дусі в тім самім кожусі».

Та що б там було, а Зелені свята таки одкривали ворота справжньому літові. «Трійця,— казали з цього приводу,— трьома святами багата: квітами, травами й рум’яним літом».

За матеріалами Вікіпедії, Мамаєвої слободи, ukr.media та Сегодня.UA

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути