Цього дня 1648 року українські війська під проводом Богдана Хмельницького здобули тріумфальну перемогу над польською шляхтою у триденній битві під Пилявцями.
Пилявці стали черговою перемогою українського війська після битви під Жовтими Водами і Корсунською битвою (обидві відбулися в травні 1648 року), нагадує Укрінформ.
Після них Річ Посполита була якщо й не розгромлена, то суттєво знесилена – військова еліта майже знищена, дехто був взятий у полон (зокрема, обидва гетьмани).
Національно-визвольний рух, мов полум’я, охопив всю Україну. Поляки запропонували Хмельницькому переговори, але вони ні до чого не призвели, кожен залишався при своєму. Тоді вирішили битися.
Так як гетьмани були в неволі, то польське військо очолили старий князь Заславський, молодий Конецпольський та учений Остророг. Хмельницький одразу ж коротко, але влучно їх схарактеризував: «один перина, другий дитина, третій латина».
Спочатку поляки досить сильно вдарили по передовим козацьким позиціям під Констянтиновом (нині Старокостянтинів), але невдовзі змушені були відступити, натомість повстанці здобули укріплені замки Межибіж і Бар.
Головна ж битва відбулася під Пилявцями (тепер село Пилява Старосинявського району, Хмельницької області), на берегах річки Ікви. Польський обоз був надзвичайно великий і пишний – шляхта йшла на війну як на свято, з усяким непотрібним скарбом. До того ж у таборі не було ладу – гонорові шляхтичі не надто слухали трьох своїх воєначальників.
Битва розпочалась 11 вересня і спочатку поляки начебто почали перемагати, але досить скоро 30-тисячне українське козацько-селянське військо за допомогою 4-тисячного загону кримських татар розгромило поляків.
Особливо відзначилися загони під керівництвом Максима Кривоноса та Івана Чорноти. У польських лавах почалася паніка. Першими кинулися тікати польські полководці. За ними пішла кіннота і ціле військо. Серед ночі, по страшному бездоріжжю (місця там болотисті) усі тікали, куди лише могли від козацької люті.
Величезний польський табір з усім добром, а головне артилерією (майже 100 гармат), дісталися переможцям.
Після цієї перемоги українці зібрали раду. Одні, більш помірковані (переважно полковники), хотіли зупинитися на досягнутому, інші, передусім голота, селянство, яке відчуло у воєнних походах смак перемоги і наживи, вимагало бити поляків і далі. Прагнули йти далі й союзники українців – татари.
Хмельницький мав ухвалювати якесь прийнятне рішення. Рушили на Львів. Кривоніс захопив Високий Замок, але нищити величне місто Хмельницький не захотів. Як пише тогочасний історик – «пожалував найпершого міста на Руси».
Налякані міщани відкупилися, заплативши більше півмільйона злотих, а козаки рушили далі.
У Варшаві тим часом обрали короля. Ним став Ян Казимир, якого визнав і Хмельницький. Встановилося коротке перемир’я, яке закінчилося вже влітку наступного, 1649 року. Попереду були Зборов, Берестечко, переможна битва під Батогом…
У жорстоких боях Україна під проводом Богдана Хмельницького виборювала власну державність.
