chrome firefox opera safari iexplorer

22 травня: день, що став символом українського Спротиву  

22 травня 2018 о 11:04
knau.kharkov.ua

Щороку українські патріоти вшановують пам’ять Генія Нації в день його перепоховання. 

10 березня 1861 р. в Петербурзі помер Тарас  Шевченко — академік, великий український поет і художник.

Три дні тіло Тараса Григоровича перебувало у церкві Академії мистецтв. Затим поета поховали на Смоленському цвинтарі. Всю дорогу студенти несли труну на руках.

8 травня почалася остання Тарасова дорога до рідного краю. Домовину з тілом Кобзаря вийняли із землі, пронесли на руках через увесь Петербург до Московського вокзалу і залізницею доправили до Москви.

Через Серпухов, Кроми, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Бобровицю, Бровари довезли до Києва. Перед Ланцюговим мостом студенти університету Св.Володимира впряглися у підводу й повезли домовину через міст, набережною – на Поділ, до церкви Різдва Христового. Сила-силенна людей прийшла прощатися з Пророком.

20 травня 1861 р. пароплавом «Кременчук» труна з тілом Шевченка була перевезена до Канева. Дві доби перебувала в Успенському соборі.

22 травня, після панахиди, винесли домовину, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, люди впряглися й повезли на Чернечу гору. Тарас Шевченко знайшов свій вічний спочинок, як і заповідав, у місці, звідки видно «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі…»

У Російській імперії не схвалювалися заходи на вшанування пам’яті великого поета, але таких утисків, як за радянської влади, за це не чинили. В СРСР збиратися 22 травня при могилі Кобзаря чи біля його пам’ятника в Києві було завжди небезпечно: кожного, хто цього дня наважувався бодай покласти квіти до пам’ятника Шевченкові, затримували.

Вшанування пам’яті Тараса Шевченка на день його перепоховання започаткували у 50-і роки минулого століття студенти Київського університету імені Тараса Шевченка. Однак саме як політичні акції такі відзначення почалися за часів «відлиги», в 60-і.

Пізнього вечора 22 травня 1967 р. у Києві, біля пам’ятника Кобзареві — у сквері навпроти Червоного корпусу університету імені Тараса Шевченка — зібралося понад 500 людей. Читали вірші, виголошували короткі промови. Під’їхало дві машини з міліціонерами, схопили 4-5 людей, запхали в машини, кудись повезли. Решта, на заклик лікаря Миколи Плахотнюка (чоловіка Валентини Чорновіл, сестри В.Чорновола), рушили бульваром Шевченка, потім Хрещатиком — до будівлі ЦК компартії, вимагати звільнення затриманих. Люди йшли, взявшись попід руки, не співаючи й не виголошуючи промов, аби не дати приводу для звинувачень у «порушенні громадського порядку». Їх облили водою з пожежних машин. Одначе колона рухалася далі.

Пів на другу після опівночі до ЦК приїхало наполохане начальство: міністр охорони громадського порядку Іван Головченко, заступник голови КГБ при РМ УРСР генерал Леонід Калаш тощо. Оксана Мешко оголосила вимогу: звільнити заарештованих. Міністр пообіцяв, що до ранку їх відпустять. Близько 40 людей лишилося чекати результату. Десь о 3-й під ранок затриманих привезли і випустили, на очах у присутніх.

Через кілька днів потому Миколу Плахотнюка звільнили з роботи. За іншими активістами було встановлено стеження.

Але на покірне мовчання влада уже розраховувати не могла: 64 активісти підписали заяву на ім’я генсека ЦК КПРС Л.Брежнєва, першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста, міністра І.Головченка, в якій вимагали покарати міліцейських начальників, котрі розпорядилися нападати на учасників акції, та змусити їх до вибачення; гарантувати, «…що надалі люди, які збиратимуться до монумента Кобзареві вшановувати його пам'ять, не зазнаватимуть утисків і переслідування».

До наступного відзначення вікопомної для українців дати влада готувалася ретельніше. Задовго до неї з інтелігентами, найбільше – зі студентами — гебісти проводили «профілактичні бесіди», що полягали у погрозах і залякуванні. Для певності цього дня влаштовувалися суботники, комсомольські збори, якісь відрядження для активніших і звільнення з роботи – для найнепокірніших. Водночас біля пам’ятника Шевченкові проводилися офіційні заходи.

 

Однак напередодні 22 травня 1968 р. в Києві з’явилися саморобні листівки із закликом увечері прийти до Шевченка. Біля пам’ятника Кобзареві тоді зібралося ще більше людей, багато хто приніс свічки, співали «Думи мої…» й «Заповіт», читали патріотичні вірші. Агенти КГБ у цивільному фіксували присутніх, затим списки передавали до парткомів і спецвідділів за місцем роботи чи навчання учасників, у тому числі – співаків, які двома роками пізніше згуртувались у хор «Гомін» під проводом Леополдьда Ященка.

Протестні настрої наростали. Посилювалися й репресії. 12 січня 1972 р. почався «генеральний погром» — масові арешти. Протягом двох днів були заарештовані І.Світличний, Є.Сверстюк, В.Стус, В.Чорновіл, І.Гель, І.Дзюба, Л.Плющ, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, М.Осадчий, З. Антонюк та інші дисиденти.

Але й того року 22 травня люди знову прийшли до Шевченка. Парк ім.Шевченка був оточений «автозаками», до пам’ятника Кобзареві нікого не пускали. На вулиці міліція хапала всіх, хто був у вишиванках чи з довгими вусами. Друга хвиля арештів припала на кінець місяця. Загалом тоді в Україні було заарештовано понад 100 осіб. 26 травня 1972р. Петро Шелест був звинувачений у «потуранні націоналістам» і звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ.

Влада, щоб відволікти грормадську увагу від 22 травня, ухвалила офіційно вшановувати Тараса Шевченка винятково у березні – не день його народження.

Та 22 травня залишилося символом народного спротиву. Донині. Як і безсмертне Шевченкове: «Борітеся – поборете!..»

Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Унікальне

24 червня

Інші дати
За церковним календарем 24 червня християни, які живуть за західною традицією святкують Різдво Іоанна Хрестителя, або Івана Предтечі. 
Іван Предтеча був посланцем Бога, щоб сповістити людям про прихід і живу присутність Месії на землі. Він указує на Спасителя і хрестить Його в ріці Йордан.
Розгорнути
Василь Будник
1913 - український учений у галузі ракетобудування та космічної техніки. Розробник перших балістичних ракет, один із засновників конструкторського бюро «Південне». Герой Соціалістичної Праці. Академік НАН України.
Розгорнути
Іван Стешенко
1873-український літературознавець,письменник.
Розгорнути
Народився Іван Твердохліб
(1899. с. Довжик Харківської обл. - 1986) - український актор театру і кіно. ролі: Оврам ("Патетична соната"), Череви ("Сорочинський ярмарок"), Павло ("Коліївщина"), Іван ("Дорогою ціною") та ін.
Розгорнути
Народився Феофіл Яновський
(1860, с.Миньківці, Хмельницька область – 1928), український лікар-терапевт, один з засновників Київської терапевтичної школи. За його ініціативою на Київщині в інших регіонах засновано багато протитуберкульозних закладів санаторного типу. Національний інститут фтизіатрії та пульмонології носить ім»я Ф.Г.Яновського.
«Любити ближнього – це найважливіша з людських наук, вона вистраждана людством " (Олексь Гончар)
Розгорнути