На 40-й день після Великодня православні християни відзначають велике двонадесяте свято Вознесіння Господнє. У 2018 році це свято припадає на 17 травня.
За християнським вченням, після свого воскресіння Господь являвся своїм учням, розмовляв з ними та повчав їх, тому після вознесіння Спасителя апостоли розгубилися. Але з’явилися ангели, які повідомили, що Ісус, який тільки-но вознісся, таким же чином знову повернеться на землю. Так було виголошено пророцтво про друге пришестя Христа.
Вознесіння належить до свят, що не має певного числа, але завжди відзначається у четвер на шостому тижні по Світлій неділі. Звідси й прислів’я: «Не прийдеться на середу Вшестя». Свято стало загальновизнаним ще у четвертому столітті. Тоді ж цариця Єлена поставила храм на його честь саме на місці Христового Вознесіння.
У народі це свято ще називають Знесення, Вшестя або й Щастя. І з ним пов’язано багато звичаїв та повір’їв. Ось як про це пише відомий етнограф Василь Скуратівський: «Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, тобто казати «Христос Воскрес», то після Вшестя такі вітання вже заборонялися — бо в храмах ховають плащаницю». З цієї нагоди наші предки обов’язково випікали особливе печиво у вигляді драбини, або ж зображали драбину на пирогові-завиванці. Вона, за уявленнями віруючих, мала допомогти Ісусові піднятися на небо.
У деяких регіонах ці драбинки несли на могилки й поминати небіжчиків. Також був звичай смажити тонкі млинці з пшоняного борошна — налисники. Називалися вони «божими онучами» і повинні були допомогти Господу підніматися драбиною до неба.
Ці звичаї мають дохристиянське коріння. Адже печиво у вигляді драбини робилося для Велеса (Волоса) — бога плодючості та рослинної сили, щоб йому краще доходити до колоса. У новій релігії давні традиції не лише знайшли своє відображення, але й набули нових рис.
Так, вважається, що щаблів у печива обов’язково має бути сім, за кількістю небес Апокаліпсису. Колись це печиво навіть використовували для своєрідного ворожіння. Піднімалися з ним на дзвіницю й кидали вниз: який щабель відіб’ється, на такому небі буде той, хто загадує. Якщо ж усі щаблі виявляться цілими — праведнику прямий шлях на небо. Розіб’ються всі перекладинки — жодне з небес не прийме грішника.
Подібні дохристиянські традиції були у багатьох європейських народів. Тому і зараз на Вознесіння в англійців, німців і болгар виконуються обряди, пов’язані з охороною посівів, а в італійців та чехів з вшануванням свійських тварин.
Наші предки вірили, що на Вшестя будь-яке зело — у полі, лісі та у саду «зноситься від землі до неба», тобто, найшвидше росте. На Волинському й Рівненському Поліссі цього дня годилося «заполювати льон» — щоб також «підносився» вгору.
Вознесіння — остання межа посіву зернових та городини. Цю роботу завершували до Зелених Свят, адже через десять днів надходить Трійця.
За прикметами, гарна погода на Вознесіння віщує добрий врожай, а сльота — на недорід. Оскільки на таке велике свято негоже було братися за важку роботу, то селяни родинами йшли в поле оглянути посіви — жито під цю пору вже колос викидає. А у природі панує така краса, буяння й гармонія, що, як писав Олександр Довженко, хто помер такого дня, то пожалкує.
«Рідна країна»
