chrome firefox opera safari iexplorer

250 років від початку Коліївщини

06 червня 2018 о 14:17
novadoba.com.ua

6 червня 1768р. загін  з 70 запорожців та близько 3 тисяч селян під проводом  колишнього  запорозького козака, послушника Мотронинського монастиря  Максима Залізняка,  вирушив з урочища Холодний  Яр поблизу Чигирина в похід проти польських гнобителів. Почалося велике повстання, котре стало вершиною гайдамацького руху – Коліївщина. 

Назва «Коліївщина», за однією з версій, походить від  виразу «slużba kolejna» -  надвірна  козацька служба у маєтках польських магнатів – і означає «повстання надвірних козаків».  За іншою версією, назва похідна від слова «колій», яким в українських селах називали  людей, котрі професійно забивали худобу: корів, свиней, кіз тощо.     Перед початком своєї роботи колій повинен був освятити ножа та просити  у  тварини пробачення . Зарізати худобину він мав так, щоб завдати  їй якомога менше страждань.   Нашому великому поетові й авторові поеми «Гайдамаки» Тарасові Шевченку  розповідав про Коліївщину його дід, Іван Грушівський-Шевченко, свідок  тих подій. Тож, вочевидь, освячення ножів, про яке згадує Шевченко в поемі, було цілком реальним дійством і символізувало роботу для звільнення України від гнобителів, а крім того –вибачання перед ними  за позбавлення життя.   

Що передувало Коліївщині? Скориставшись дислокацією  своїх  окупаційних військ на теренах Речі Посполитої, Московія  змусила у 1767р. короля Станіслава-Августа Понятовського ухвалити  трактат, яким  конституційно  зрівнялися права католиків та, зокрема, пправославних.  Цьому спротивилася польська шляхта.  29 лютого 1768р., на заклик краківського єпископа Каетана Солтика, в м. Бар на Поділлі була створена так звана Барська конфедерація — військово-політичний союз  значної частини шляхти і магнатів, опозиційних до політики короля. Під гаслами захисту  католицької віри  та збереження привілеїв шляхти конфедерати швидко поширювали свій вплив на теренах Речі Посполитої. На Правобережжі  (Київщина, Поділля, Волинь) вони стали грабувати  й  катувати українців, руйнувати православні храми та монастирі, чинити розправи над священиками — православними та уніатами. Це  стало головним  приводом для  розгортання  народного повстання. Його духовним натхненником став ігумен православного  Мотронинського монастиря Матвій Значко-Яворський.  Між людей  поширювалися  розмови про наявність указу цариці  Катерини ІІ, в якому вона  нібито закликала до збройної боротьби з польськими магнатами, шляхтою та їхніми прибічниками –євреями.    

 Отже, вирушивши 6 червня  в похід,  повстанці здобули Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, Звенигородку.  Невдовзі  гайдамаки підійшли до Умані – добре укріпленої вотчини магната С.Потоцького. Шляхта вислала проти вояків  М.Залізняка надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Однак Гонта і його козаки перейшли  на бік повсталих.  Об’єднаними силами Залізняк і Гонта  21  червня  захопили Умань.

У червні-липні 1768 р. на Правобережжі діяло  вже 30 загонів – під проводом  Микити  Швачки, Андрія Журби, Семена Неживого, Івана Бондаренка та інших.  От-от полум’я повстання мало перекинутися на Лівобережну Україну та  Запоріжжя. Московія, котра  допіру  розцінювала Коліївщину як спосіб протидіяти конфедератам, після відповідних перемовин надала Речі Посполитій військову допомогу: 27 червня 1768р. війська полковника Гур'єва, котрі серед повстанців вважалися союзниками, захопили Умань і полонили мало не тисячу гайдамаків разом з їхніми  очільниками.

На початку липня  840 повстанців були передані полякам і страчені. Івана Гонту польський трибунал засудив до жахливої кари: здирання шкіри, відрубування рук і ніг, виривання серця і затим – відрубування голови. Після триденних тортур Гонту стратили  в с.Серби неподалік Могилева-Подільського.  8 липня 1768р.  Максима  Залізняка та ще 73 гайдамаків  московити  ув'язнили  у  Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх, після побиття батогами, таврування, виривання ніздрів, етапували на довічне заслання до Сибіру.

Матвій Значко-Яворський, котрого як непохитного захисника православ’я іменували  Мельхіседеком (Царем справедливості), після знищення Коліївщини був з Правобережної України  переведений  на Лівобережжя,  настоятелем кількох невеликих монастирів.

Останні сплески Коліївщини були остаточно придушені навесні 1769р. Повстання  забрало життя понад 200 тисяч людей.   

Наприкінці листопада 2015р. в Умані був відкритий пам’ятник  очільникам Коліївщини – Максимові Залізняку та Іванові Гонті. До спорудження пам’ятника  долучився  Фонд «Рідна країна». А 5 грудня  того ж року відбулося освячення пам’ятника — за участю  священиків,  представників громадськості та місцевої влади,  благодійників. Промовляючи перед присутніми,  лідер Громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко  зазначив, що  спорудження пам’ятника — не лише данина повазі до  героїчної й трагічної української історії, але й попередження владам — нинішній і майбутній — «що український народ має право всіма законними методами захищати свої соціально-економічні, національні, релігійні права».   

«В разі, якщо влада буде діяти проти народу — народ буде адекватно діяти проти влади», — наголосив тоді М.Томенко.

Ці слова цілком виправдано могли бути застосовані до   Коліївщини – подій 250-річної давнини.  Вони залишаються актуальними й нині.

Підготувала Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Унікальне

7 грудня

Інші дати
Народився Микола Устиянович
(1811, м. Миколаїв, Львівська область – 1885) – українського письменника і громадського діяча. Окремі його вірші ««Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали українськими народними піснями.
Розгорнути
Народився Микола Вороний
(1871, м.Дніпропетровськ - 1938) - українського поета, громадсько-політичного діяча, театрознавця, перекладача. У 1917 р. був одним із засновників і режисерів Українського національного театру. Автор поетичних збірок «Ліричні поезії», «В сяйві мрій», поеми «Євшан-Зілля».
Розгорнути
Народилася Катерина Білокур
(1900, с.Богданівка, Київська область – 1961) – українська художниця-самоучка, майстер українського народного декоративного живопису. Автор картин «Півонії», «Богданівські яблука», «За селом», «Натюрморт», «Хата в Богданівці», «Гай», «Колгоспне поле» та ін.
«Як би ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» (Пабло Пікассо про Катерину Білокур)
Розгорнути