chrome firefox opera safari iexplorer

Конституція України:  як це було і що робити далі?

28 червня 2018 о 05:15
uarp.org

Волелюбність як одна зі світоглядних особливостей  української нації  не має жодного стосунку до анархії чи тим паче – до охлократії. Хоча демагогів, охочих керувати натовпом, у нас ніколи не бракувало, та їм не вдавалося повернути в бажаний бік і одразу все  суспільство, та ще й надовго.

Тарас Шевченко, чиї твори – квінтесенція народного світогляду, проголошував: «Коли Ми діждемося  Вашингтона З новим і праведним законом? А діждемось таки колись…»

Отже, українці  одвіку прагнули жити за законами: Божим – апріорі справделивим – і  «людським», тобто створеним людьми, а значить, таким, який варто і можна вдосконалювати.  В ідеалі – безконечно, адже досконалості, як відомо, немає меж.

Початок українського законотворення, як нині би ми сказали, сягає глибини віків. Спроби усталити державне життя  за допомогою  Закону сягають ІХ століття, коли Ярослав Мудрий із синами зафіксували та осучаснили (на тоді) норми звичаєвого права у  «Руській правді» (1016—1030р.р.).  

А от сам термін «Конституція» вперше вжито у документі під назвою «Пакти й конституції законів та вольностей віська Запорозького», відомому більше як Конституція гетьмана Пилипа Орлика.

Ухвалена вона була 5 квітня 1710р. в Бендерах, по тяжких роздумах над причинами і наслідками поразки державницької боротьби гетьмана Івана Мазепи.  

Документ, зазначимо, вельми повчальний, а як на теперішній час і просто – настільна книга. Оце, наприклад, про корупцію: «Оскільки ж усі тягарі та здирства нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір’ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність гетьмана підступними дарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, тому найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцнкою вартості полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад…»

А це – про рівність усіх  перед законом.Так-так, і гетьмана також: «Якщо буде помічене щодо Ясновельможного гетьмана щось супротивне справедливості й таке, що відхиляється від законів або завдає шкоди вольностям і небезпечне для батьківщини, тоді старшина, полковники і радники можуть скористатися своєю свободою голосу, щоб, приватним чином, чи, коли (цього) вимагатиме надзвичайна і безвихідна необхідність, публічно на Раді висловити докір його Ясновельможності, вимагаючи звііту щодо порушення законів і вольностей батьківщини…» 

Та й усіх інших високопосадовців:«…Цей закон належить виконувати і полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності…». 

Замінюй назви посад на сучасні – й усе ніби про нас, еге ж?

Починаючи від уже згаданого «Пакту…» Пилипа Орлика, творення власної Конституції було тяглим у часі, а головне — відбивало прагнення українців іти своїм власним історичним шляхом, жити за власним законом, а отже, у власній, самостійній державі.

Ось лише найголовніші віхи цього складного і тривалого шляху:

  • конституційні проекти М.Драгоманова (1841-95р.р.);
  • світоглядна конституція української інтелігенції ХІХст. — «Книга буття українського народу» М.Костомарова (1846р.);
  • «Начерк Конституції Республіки» Г.Андрузького (1848-50р.р.);
  • «Основний Закон самостійної України…» М.Міхновського (1905р.);
  • програмна праця М.Грушевського «Конституційне питання і українство в Росії» (1905р.).

Одначе слава першої реальної спроби не лише розробити, а й ухвалити  Конституцію як Закон держави, -  належить Українській Центральній Раді.

29 квітня 1918р. Мала Рада УЦР схвалила проект Конституції Української Народної Республіки («Статуту про державний устрій, права і вільності УНР»). Через гетьманський переворот його не вдалося допрацювати, як слід  обговорити та остаточно ухвалити. Проте він уперше юридично оформлював українську державність, і в цьому його непроминуще  значення.

Конституція УНР незаперечно свідчить: Україна вже тоді обрала європейський шлях розвитку. Ось кілька прикладів.

 Рівність прав: «Громадяне в УНР рівні в своїх громадянських і  політичних правах.    Уродження,   віра,   національність,   освіта,   майно, оподаткування не дають ніяких привілеїв…»

Гарантії людських і громадянських свобод: «Громадянин  УНР  і  ніхто инший на території не може бути обмежений в правах слова,  друку,  сумління, організації, страйку, скільки він не переступає при тім постанов карного права.

Кожний громадянин УНР і всі инші на  її  території  мають повну свободу перемін місця пробування…Домашнє огнище признається недоторканим…Установлюється листова тайна (тобто таємниця листування,- Ред.)… Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути покараний  смертю,  ані  відданий  яким-небудь карам по тілу,  або иншим  актам,  які  понижують  людську  гідність,   ані   підпасти конфіскації майна, як карі.»

До речі, коли у Західній Європі боротьба за права жінок лише набирала обертів (жінки у США отримали право голосу лише 18 серпня 1920р.) Конституція УНР 1918р. проголошувала: «Ніякої ріжниці в  правах  і  обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає.»

Демократичний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову та місцеве самоврядування: «Верховним органом власти УНР являються Всенародні  Збори, які  безпосередньо  здійснюють  вищу  законодавчу  власть  в УНР і формують органи виконавчої і судової власти УНР. Вища  власть  виконавча  в  УНР  належить  Раді  Народніх Міністрів. Вищим органом судовим єсть Генеральний Суд УНР. Всякого рода справи місцеві впорядковують виборні Ради  і  Управи громад,  волостей і земель

Пропорційна виборча система: «Всенародні   Збори   вибираються    загальним,    рівним, безпосереднім,  тайним  і пропорціональним голосуванням всіх,  хто користується громадянськими і політичними правами в Україні  і  в них судово не обмежений».

Відсутність недоторканності для депутатів та урядовців: «Суд  для  всіх  громадян Республіки один і цей самий,  не виключаючи й членів Всенародніх Зборів  та  членів  Ради  Народніх Міністрів…» Щолправда, «Постановою 2/3 Всенародніх  Зборів  члени  Ради  Народніх Міністрів   можуть  бути  віддані  під  слідство  й  суд  за  свою діяльність».     

Широкі права територій: «Не порушуючи єдиної своєї власти,  УНР надає своїм землям, волостям і  громадам  права  широкого  самоврядування,  додержуючи принципу децентралізації.»

От і виходить, що ми, виголошуючи: «Йдемо до Європи!», призабули, що зі своєю  надсучасною Конституцією УНР була в Європі, коли, даруйте каламбур, далеко не вся Європа там перебувала.

Конституція УНР, без перебільшення, стала справжньою основою для  розвитку українського конституційного законодавства.  

А от за радянських часів  було ухвалено аж 4 конституції УРСР, остання -  1978р. Та були вони чисто формальними: скопійовані із союзних текстів, розроблені ідеологами компартії, а не фахівцями-правниками, ці документи жодним чином не відбивали реального становища в суспільстві. 

28 червня 1996р. о 9 год. 18 хв. була ухвалена Конституція незалежної України. Верховна Рада, після безперервного 24-годинного розгляду  проекту та під погрозами  розпуску з боку Президента, нарешті проголосувала за Основний Закон. Цю Конституцію називали «європейською» та «однією з найдемократичніших». Однак… лідер української національної демократії Вячеслав Чорновіл через годину після голосування, на прохання про автограф на шпальті газети «Час/Time», написав: «Не так сталося, як гадалося…»

Ніде правди діти, кожна «нова» влада найперше розпочинає «брудні танці» довкола Конституції, тобто заходиться змінювати її під свої потреби. 

2004-й рік, так звана «конституційна реформа» авторства Симоненка-Медведчука: суттєво обмежуються права Президента (цілком конкретного — Ющенка) в обмін на переголосування другого туру президентських виборів («третій тур»). Парламентсько-президентска фоорма правління, уряд формується коаліцією депутатських фракцій, термін повноваженя Верховної Ради збільшується до 5 років.

2010-й рік:  Конституційний суд ухвалює рішення про «реверс» Конституції: зміни від 8 грудня 2004р. скасовуються як внесені без дотримання процедури. Президент (цілком конкретний — Янукович) дістає всю повноту влади за Конституцією 1996р., включно з правом формувати уряд.  Вочевидь,  Янукович мав намір ухвалити такі зміни до Конституції, які мали би увічнити його при владі. Навіть була створена Конституційна Асамблея на чолі з Л.Кравчуком, що мала  готувати зміни до Конституції. У грудні 2013р. Л.Кравчук заявив, що  концепція змін до Конституції готова, та через рік новий Президент України — П.Порошенко — розформував Асамблею.  

2014-й рік: у розпал трагічних подій на Майдані  Верховна Рада конституційною більшістю в 386 голосів ухвалила Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України, тобто скасувала «реформу-2010», на якій у законодавчому сенсі тримався режим Януковича, й повернула Україну в парламентське річище.     

31 травня 2015р. був попередньо ухвалений законопроект про зміни до Конституції щодо децентралізації влади. Суспільний спротив викликали статті щодо особливого статусу окремих територій Донецької та Луганської областей, вмилучення з Конституції переліку областей тощо. Під стінами парламенту в день голосування відбулися  масові протести, які переросли у сутички. Вибухнула граната. Загинуло троє бійців Національної гвардії, близько 150 людей поранені.

2 червня 2016р.: Зміни до Конституції (щодо правосуддя), — набули чинності 29 червня.

Згідно зі змінами, з 1 січня 2019р. представництво в судах усіх інстанцій можуть здійснювати винятково прокурори та адвокати.  Тобто, громадяни позбавляються права вільно обирати захисника; людям просто нав’язують адвокатські послуги.

Термін призначення суддів на 5 років скасовано, відтепер судді призначаються лише безстроково. 

Вища Рада Правосуддя (замість Вищої Ради юстиції) дістала право відстороняти, переводити, звільняти суддів, подавати Президентові подання на їхнє призначення, давати згоду на затримання й арешт. Верховна Рада не звільняє й не призначає суддів. Президент не звільняє, але — призначає. 

Конституційний суд дістав право  визначати конституційність питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум з народної ініціативи. 

Нині тривають дискусії – часом досить дивні – стосовно перегляду, переписування, «переформатування» Конституції.     

Втім, найкраща Конституція – не та, яку раз-по-раз перекроюють «під себе» чергові владці, бо тоді вона перестає бути Конституцією для народу.

Найкраща Конституція – та, котру знають і виконують усі – від людей, які є «джерелом влади», тобто від нас із вами – до Президента і решти посадовців. Та, котру шанують і захищають як Основний Закон рідної країни.

На тлі перманентних спроб чергового Президента пететягнути «ковдру» владних повноважень на себе – рано чи пізно мало виникнути питання: як обмежити повноваження президентів (нинішнього і прийдешніх) та примусити їх працювати для України. Зрештою, як зупинити систему, що запанувала з волі діячів, ласих до влади (коли парламентсько-президентська республіка де-юре  поступово перетворюється на президентську де-факто).

«Змінити Конститцію!» — скаже один. «Ухвалити новий Основний Закон!»- вигукне інший.  Але сподіватися на такі зміни годі — конституційної більшості в залі Верховної Ради не буде, доки нардепи не матимуть з того власний хосен.

Тож команда «Рідної країни» розробила такі пропозиції, втіливши які – без змін до Конституції! — можна впродовж короткого часу  узаконити та усталити парламентсько-президентську форму державного правління, змусити Президента дотримуватися Конституцї та законодавства України та виконувати власну програму, а Уряд – ефективно реалізовувати свої  повноваження вищого органу виконавчої влади.

Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

22 серпня

Інші дати
Народився Ісаак Шмарук
(1910, м. Ніжин Чернігівської обл. - 1986) - український кінорежисер. Фільми: "Украдене щастя", "Доля Марини", "Зірки на крилах", "Чумацький шлях", кіноповість "Твоє мирне небо" та ін.
Розгорнути
Народився Петро Юрченко
(1900, с. Медвин, Київська область – 1972) – український архітектор та мистецтвознавець. Співавтор проекту будинку уряду УРСР (1927) у Харкові, житлового масиву Промінь (1929) у Харкові, Курського вокзалу у Москві. Автор надбудови ротонди на Аскольдовій могилі (1935) і проекту відкритого театру біля неї (1936—1937).
Розгорнути