rada5.com
Якось Семюель Джонсон сказав фразу: «Патріотизм – останній прихисток негідників». Для справедливості слід сказати, що він не мав на увазі реальну і щиру любов до батьківщини. В його афоризмі йшлося про той патріотизм, яким у всі часи, у всіх країнах політики використовували для прикриття власних інтересів.
В українських політичних реаліях напередодні виборів в хід іде три позиції, які українському народу болять з початку становлення нації: мова, релігія і земля. Справа в тому, що ми стільки крові пролили, щоб розмовляти власною мовою, розпоряджатись власною землею та ходити до своєї церкви, що втрата хоч одно з цих елементів викликає панічний страх.
Псевдопатріоти, про яких говорив Джонсон, щоразу напередодні виборів не гребують спекулювати на набутих національних страхах.
Виборцям пора зрозуміти, що щоразу, коли політик дістає з кишені карту мови, землі чи релігії – це автоматично робить його політичним негідником, і ось чому.
По-перше, мова…
В статті 10 Конституції України чітко написано: Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України.
Показовим стало прийняття «мовного закону» напередодні виборів, оскільки він не несе за собою позитивні зміни і жодним чином не вплине на збільшення україномовного контенту, не навчить політиків а-ля Савченко правильно розмовляти чи писати і точно не збільшить кількість україномовної літератури. Такий прийом старий, як світ і має наметі лише консолідацію виборців. З іншого боку, якби хтось з депутатів насмілився виразити думку здорового глузду і сказати про абсолютну непотрібність цього закону, його б одразу записали в «агенти Кремля».
По-друге, земля…
Прикладом «політичного балабольства» є одна з фракцій у Верховній Раді, яка побудувала всю свою передвиборчу риторику довкола питання власності землі і її використання. На тому в парламент і заїхали, але за 4 роки так і не розробили законодавства, яке б протидіяло рейдерському захопленню паїв та визволило ті, які сьогодні повіддавали за копійки в довічне рабство. Хтозна, може в долі.
Сьогодні лозунги «захистимо», «не дамо продати», «збережемо» і так далі вже неактуальні. Шановні депутати, вже давно не захистили, не зберегли і продали землю аграрним монополістам. Ніхто досі не знає де і скільки гектарів землі та на яких умовах знаходяться в оренді. Єдиний вихід – законодавче регулювання, яке не передбачає лазівок, але аграрні монополісти найближчим часом не допустять лібералізації земельного ринку в Україні. А загалом пора відходити від статусу аграрної держави, оскільки така діяльність не приносить такого прибутку, як, наприклад, медичні дослідження та створює лише сезонні робочі місця.
Патріотичніше було б гасло «країні – високі технології», але ж до пафосу воно не апелює, тому непопулярне. Грати на струнах національного страху доволі безчесно.
По-третє, релігія…
Питання церкви перш за все внутрішньодержавне, а на цьому рівні владою досі нічого не було зроблено. Церква не має структури, не проводить інформування серед населення і виховної роботи на належному рівні. В кінці кінців, релігійні організації сьогодні мають масу привілеїв і мінімум обов’язків: вони не звітують про гроші, отримують приміщення на пільгових умовах, тобто через не регламентованість в середині держави виходити на міжнародний рівень має бути просто соромно. Навіть якщо Порошенко витрясе Томос, чи стане українська церква інститутом духовності для країни, поки в автопарках у священнослужителів дорогі автівки? А ми забули чи не знали, що питання релігії взагалі знаходиться поза політикою?
Пора українському виборцю усвідомити, що такі важливі питання, як мова, земля та релігія не вирішуються напередодні виборів. Для позитивного результату потрібна планова постійна робота і стратегія. Важливо зрозуміти і прийняти наступне:
Політики, які не розмовляють українською, а їх діти навчаються іноземною, не будуть захищати державну мову – вона для них чужа.
Політикам, які вже побудували маєтки закордоном, начхати на те, як в правовому полі врегулювати ринок землі.
Політики, які сповідують іншу релігію, ніколи не будуть правдиво відтворювати інститут української церкви.
Тому Громадський рух «Рідна країна» закликає кожного українця не довіряти лицемірним заявам та пустим білбордам.
Валентина Різник, політолог,
Громадський рух «Рідна країна»
