Собор святого архистратига Михаїла та всіх Небесних Сил відзначається 21 листопада. Це свято називається собором через те, що церква вшановує собор-зібрання усіх безтілесних сил разом зі святим архангелом Михаїлом, а також собор — зібрання людей на землі, що прославляють небесні сили.
Вшановувати св. Архангела Михаїла почали з IV сторіччя у листопаді, бо колись рік починався з березня. І листопад був дев’ятим місяцем від початку року, тож мав символічне відношення до дев’яти ангельських хорів.
За стародавніми переказами, колись сатана був найяснішим із небесних духів, за що був названий Люцифером. Але з часом у нього з’явилися самолюбство, гордовитість і злоба, і він спокусив цими почуттями багатьох інших духів. Архангел Михайло зібрав військо благочестивих ангелів і виступив на війну. Підступний сатана був скинутий разом з своїм оточенням на землю. Саме тому у Святому Письмі Михайло іменується князем, воєначальником війська Господнього та зображується, як головний борець проти диявола і всякого беззаконня серед людей.
Звідси й церковна назва архистратиг, тобто, старший воїн, вождь, якому служить вогонь небесний. Архангел Михаїл, або архистратиг Михайло, дослівно перекладається — «Наче Бог» – у християнській, юдейській, та ісламській традиціях, він один з семи архангелів, покровитель людського роду.
В Україні Святий Михайло віддавна вважається одним з покровителів нашої держави і, зокрема, Києва. На стародавньому гербі столиці був зображений Архистратиг з мечем, а день його вшанування відзначався як день міста.
Проте, його вважають своїм покровителем і ізраїльський народ, німці та ще жителі Новгороду, Прочіди (Італія), Шибеника (Хорватія), Брюсселя, Альгеро (Сардинія, Італія). Також Архангел Михайло охороняє і захищає військових, міліціонерів (поліцейських), моряків, бакалійників, парашутистів, хворих.
В уяві нашого народу архангел Михайло постає мужнім лицарем, який перемагає всі темні сили на землі. Коли грім гуркоче, говорять, що це архистратиг веде війну з чортами. А ще кажуть: де б не заховався нечестивий — стріла Михайла знайде його скрізь.
І оскільки архистратиг полює на нечисту силу, мисливці віддавна вважали його своїм покровителем, а тому 21 листопада чоловіки йшли до церкви та запалювали свічку перед образом святого. Також вірили, що найкраща рушниця та, яку благословив Михайло.
У давнину на Михайла люди не працювали, а йшли до церкви, побудованої на його честь. Туди ж з’їжджалися священники з навколишніх сіл та збиралися сотні людей і урочистою ходою обходили храм. Після служби біля церкви ставили «братні столи» і присутні всі разом обідали. На храмове свято за традицією прибували і продавці різноманітних солодощів, різних прикрас, натільних хрестиків та образків. Також на майдані на свято продавали житній мед, зроблений з церковної пасіки. Для кращого торгу наймали музик.
Цікавим був ритуал пиття «храмового меду». Ніхто не смів випити свій кухоль просто так, заради втіхи. Кожний мав виголосити тост за людей, за село чи місто, або ж за Бога. До бочки підходили цілими сім’ями, тож діти змалечку привчалися до звичаю «братчини», а саме — поваги до старших і вмінню говорити промови, бо храмові тости готувала кожна сім’я колективно протягом тривалого часу.
Щодо погоди, то народні прикмети говорять: «З Михайла зима морози кує». Люди вірили, якщо в цей день випаде хоч невеличка пороша — до врожаю і здоров’я. А ще говорили: «На Михайла зима на білому коні приїжджає», «Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна й красна», «Якщо Михайло з дощем не услужить – добру й суху весну ворожить».
Через тиждень після Михайла починається Пилипівський піст. У переддень посту колись проводили заговини на піст — у народі «запусти». У кожній родині готувалися останні у році м’ясні страви, смажена капуста і голубці. Ввечері відбувалися Великі вечорниці, що тривали до півночі. Відрізнялися вони від звичайних вечорниць тим, що в основі їх були танці.
Танцювали так, що губили каблуки. «Хто не гуляє на запуста, той буде грубий, як капуста», мовилося у прислів’ї. По закінченні вчорниць дівчата і хлопці домовлялися про ворожбу на Катерини і Андрія.
«Рідна країна»
