youtube.com
Сьогодні виповнюється 159 років від дня народження відомого галицького політика, громадського діяча, першого голови уряду Західноукраїнської Народної Республіки Костя Левицького. За моральними якостями і відданістю українській справі його, поряд із митрополитом Андреєм Шептицьким, називають «апостолом Галичини».
29 жовтня 1918 року від грипу, так званої іспанки, померла єдина дочка доктора Костя Левицького Стефанія. 1 листопада її поховали. Одразу після похорону делегація, яку очолював Левицький, прибула до резиденції галицького намісника у Львові, щоб прийняти зречення від влади графа Карла Ґеорґа фон Гуйна.
Розповідаючи про цей епізод із життя держсекретаря ЗУНР, дослідник його діяльності, доктор історичних наук, професор кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ Ігор Андрухів наголошує на інтелігентності й стриманості політика.
«При тому Кость Левицький подякував Гуйнові за його роботу намісника – без ніякої злості, без ніякої ненависті, незважаючи на те, що у нього було величезне горе», – каже фахівець.
Шануємо більше воїнів, а не будівничих
Ігор Андрухів захопився дослідженням життя Костя Левицького ще у 1980-х роках, працюючи вчителем у Тисмениці. Саме в цьому прикарпатському містечку в священичій родині народився Кость Левицький.
Був він представником нового покоління української світської інтелігенції, людиною ерудованою (знав кілька мов), дотичною до різних сфер життя тодішньої Галичини.
Як адвокат, брав участь у процесі над Мирославом Січинським, який убив намісника Польщі графа Анджея Потоцького. Значною була його участь у становленні правничої школи і заснуванні першого юридичного часопису.
Причетним був він і до громадських організацій того часу: «Просвіти», Наукового товариства імені Тараса Шевченка, економічних товариств: кас ощадності, банків, кооперативних спілок.
Особливою сторінкою його життя було виконання обов'язків Державного секретаріату ЗУНР.
Та про тих, хто щось створює, в Україні знають значно менше, ніж про тих, хто воює, каже Ігор Андрухів.
«У нас було багато видатних осіб у різні періоди історії. Але більшість із них були пов’язані з війнами, з революціями, зі збройною боротьбою. А Кость Левицький був прихильником мирного шляху розвитку держави, здобуття влади. Він мав величезний досвід, оскільки йому довелося жити в п’яти політичних режимах – Австрія, Польща, ЗУНР, перша радянська окупація, німецька окупація. І цей досвід міг бути використаний», – вважає дослідник.
Недостатньо вивчений і пошанований
Радянська історіографія віднесла Костя Левицького до «буржуазних націоналістів». До цього часу професор Ігор Андрухів не може вивчити архівні матеріали, пов’язані з кількамісячним ув’язненням 82-річного Костя Левицького на Луб’янці в Москві.
Цікавими були б глибші дослідження й віденського періоду, коли він був депутатом австрійського парламенту і галицького сейму.
Важливим вивчення подій того часу є, навіть із огляду на сьогоднішній день, міжпартійні чвари, боротьба за лідерство в українській історії повторюються, каже історик.
Наразі є кілька дисертацій і невелика книжечка, яку науковці Прикарпатського юридичного інституту видали до 150-річчя політика, громадського діяча і правника.
У Тисмениці, де народився Кость Левицький, одна з вулиць названа його іменем, встановлений барельєф, є куточок у місцевому музеї. А в Івано-Франківську, де він вчився вісім років, де працював в уряді ЗУНР, навіть вулиці на його честь нема.
Опитування ж пересічних людей показують: про Костя Левицького щось чули, але знають мало.
