chrome firefox opera safari iexplorer

Вустами Григорія Квітки-Основ'яненка про «московський лад» в Україні

29 листопада 2018 о 08:20
ukrinform.ua

Що не кажіть, а істина часу давності не має. І як би не критикували зараз деякі наші співвітчизники здобутки нашої незалежності, все-таки українці не дарма всю свою історію боролися за неї. І своїх, так би мовити, поневолювачів вони прекрасно знали... Знали, але не боялися, не підкорювалися, а боролися і часом дуже влучно характеризували і навіть висміювали їх. Прикладів таких у літературі дуже багато. І один із них заслуговує на згадку саме сьогодні.

Більше двох століть тому, а точніше — 240 роки тому – народився Григорій Квітка-Основ’яненко, відомий український прозаїк, драматург, тогочасний літературний критик. Він «писав з натури», з того, що чув і бачив: «Як говоримо, так і писати треба», вважав Квітка-Основ’яненко. Багато його творів популярні й досі комедії, які час від часу з успіхом ставляться у сучасних театрах («Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Бой-жінка» та ін.).

Але хочеться згадати ще один його «вічний» твір, який і через два століття чітко відображає дійсність. І ментальність наших «сусідів». Судіть самі...

Григорiй Квiтка-Основ'яненко. Салдацький патрет

Фрагмент із тексту

«…Гай, гай! Вже i в Липцях завелися кабаки, неначе — нехай бог милує — у Расєї. Вiдкiля ж то се узялось? Общество нас так прикрутило, щоб, бач, вiдкупщик за нас, хто не здужа, зносив грошi у подушне; так узявсь не з справжнiх вiдкупщикiв, а -таки нiчого грiха таїти — знайшовсь iз наших, хрещених людей, що уступив у їх вiру та, як той Юда, узявсь держать i Липцi, i другiї слободи на московський лад; i вже в них не шинок зоветься, а кабак, i там вже уся московська натура, i там усе москаль наголо, як у Туреччинi турки; та усе народ проворний: нi доїсть, нi доспить, усе об тiм тiльки й дума, щоб заробить копiйку. Така вже їх московська поведенцiя!

А як тiльки нашого братчика, хоч би i у кабацi, обдурюють, так ну, ну, ну! Отсе, коли прийшов з посудиною, щоб купити до хазяйства на скiльки треба горiлки, та хоч трохи заслухайся або задивись, то й не доллє повної мiри, та мерщiй i всипа у твою посудину, i вже хоч спор, хоч лайся, а вiн тебе випровадить геть.

Коли ж тут хочеш випити, то буцiмто й добрий: за гривню зачерпне iз дiжки таки повнiсiньку; тут станеш уси розгладжувати та втираєшся, та поцмокаєш хорошенько i збираєшся, як то гарненько натощака вип'єш, та тiльки що руку пiдняв, i ще до рота не донiс, як, урагова його мати зна, де те москальча у гаспида озьметься, таки неначе як той, що... дух свят при нашiй хатi!.. Пiдбiжить, пiдтовкне — плюсь! — бiльша половина чарки назад у дiжку! Лихо та й годi! П'єш мерщiй, бо розливальщик ще стане i чарку вiднiмати.

Випив... так що ж бо? Як там кажуть: по бородi потекло, а у рот не попало; а вже й не кажи, що по животу пiшло: нiчого було гаразд i проковтнуть. Оттака-то їх московська вiра, щоб зо всякого зiдрати; так куди їм i спати довго? Та таки тут спить, а тут дума: як би то i де б то поживитись…»

Юрко Гнатюк

«Рідна країна»

Розділи: Думка читачів

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути