«… я написав «Молитву» руських дітей, а М. Лисенко завів її на ноти і придбав дуже хорошу музику, котра дуже усім сподобалась. На лихо, у нас не можна її надрукувати, а, на нашу думку, варто було б той гімн розповсюдити і в селах, і в школах Галичини. Тим-то я післав «Молитву» з нотами до високоповажного Володимира Шухевича, просячи його поради, як би то надрукувати, щоби «Молитва» була надрукована ще в Маї. Хотів би знати думку Шухевича, Вахнянина та інших композиторів, жду Вашої відповіді. Ваш щирий Перебендя». 

Так писав 26 березня 1885 р. Олександр Кониський Богдарові (Богданові) Кирчіву, священикові, письменнику й відомому в Галичині громадському   діячеві, з яким був пов’язаний щирою приязню. Думка ж Володимира Шухевича, шанованого в краї етнографа, публіциста і дійсного члена Наукового товариства ім.Шевченка (до речі, діда командувача УПА Р.Шухевича) важила в українському громадському середовищі на той час чимало.

В.Шухевич відписав: «Твір прекрасний, але для дітей трудний. Я і Вахнянин пробували вчити зі своїми учнями, але трудно…»

Принагідно Шухевич просив Лисенка, аби той дещо «полегшив» музику, а коли композитор на побажання не зважив, Шухевич передав «Молитву» до друку.

Це був єдиний твір на музику Лисенка релігійного змісту. І він одразу набув у Галичині шаленої популярності. А за наших часів став духовним Славнем України.

Автор слів «Молитви», знаний громадський діяч, письменник, перекладач, видавець, педагог  Олександр Якович Кониський  (псевдоніми – О.Верниволя, Ф.Горовенко, О.Перебендя, Полтавець) народився в селі Переходівка (нині  Ніжинський район  Чернігівської області). Дворянський рід Кониських був шанованим і вельми старовинним: на той час налічувалося йому понад 400 років.

Дитинство Олександра минуло у місті Ніжині, про яке він згадував: «Ніжин — місто невелике. Водночас воно було осередком просвітництва Чернігівщини та півночі Полтавщини. Тут красувався тоді Безбородьків ліцей. До того ж за Ніжином було славнозвісне минуле історичне, особливо торгашеське, тому серед людності було вдосталь людей із статками».

О.Кониський закінчив Ніжинське дворянське училище, Чернігівську гімназію. Після невдалої спроби отримати вищу освіту в Ніжинському  юридичному  ліцеї, а затим військової служби, — від  1854р. мав роботу в Кримінальній палаті у Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата правничих наук, після селянської реформи 1861р. зайнявся адвокатською практикою.

Від 1858 р. почав друкуватись у  «Черниговском Листке». Ставши на службу в Полтаві, організував недільні школи та самотуж  готував  для них підручники: «Українські прописи», «Арифметика, або щотниця», «Граматка або перша читанка задля початку вченья».

Брав участь у роботі київської «Громади». Будучи членом Київської міської ради, домагався запровадження у школах української мови.

1863р. Кониський був обвинувачений у «малоросійській пропаганді» та без  суду засланий до Вологди, а потім – до Тотьми.

1865р. отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування, за рік повернувся в Україну і мешкав у Катеринославі під поліцейським наглядом. Писав, займався адвокатською практикою.

1872р.,після скасування нагляду, оселився у Києві. Активно друкувався як фахівець із цивільного процесу в журналі  «Судебный вестник».  Працював  у газеті «Кіевскій Телеграфъ».

Тісно контактував із галицькими діячами культури та науки, став  одним із засновників Літературного Товариства ім. Т. Шевченка у Львові , згодом ініціював перетворення його на Наукове Товариство ім. Т. Шевченка. Усіма можливостями підтримував український літературно-науковий і політичний часопис «Правда».

1897 р. заснував Всеукраїнську спільну організацію, покликану згуртувати національно свідому українську інтелігенцію. Тоді ж створив  видавництво «Вік», яке впродовж 15 років існування видало понад 100 книг українською мовою.

Літературну діяльність Олександр Кониський розпочав 1858 р. У своїх поетичних,прозових та драматичних творах  непохитно обстоював національну ідею. Поезії «Я не боюсь тюрми і ката», «На похорон Т. Шевченка» стали дуже популярними в українському середовищі. У прозових творах тяжів до зображення українських інтелігентів, натхненних національною ідеєю та прагненням нести народові  просвіту (повісті «Семен Жук і його родичі», «Юрій Ґоровенко»).

Помер О.Я.Кониський 12 грудня 1900 р. у Києві.

До великих здобутків Олександра Кониського, крім широко відомої «Молитви», належить створення першої  ґрунтовної біографії Тараса  Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» (у двох томах) та переклад Шевченкового «Щоденника».

Починаючи від 1920-х років твори О.Кониського  були заборонені радянською владою. Коли його і згадували у літературознавчих статтях, то лише як «націоналіста».

У 80-і роки минулого століття Олександр Кониський повернувся до  української літератури. 1990р. були перевидані його монографія «Тарас Шевченко-Грушівський» та переклад «Щоденника» Т.Шевченка.

У Львові, Дрогобичі, Дніпрі вулиці названі його ім’ям.

Молитва за Україну

(редакція О. Кошиця)

Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю,

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,

Нам Україну храни,

Всі свої ласки-щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світу,

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа.

 Послухайте АУДІО: М. Лисенко, О. Кониський «Молитва за Україну»

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»