chrome firefox opera safari iexplorer

5 жовтня — Всесвітній день учителя

05 жовтня 2019 о 10:00
narodna-pravda.ua

Отто фон Бісмарк іще позаминулого століття сказав: «Війни виграють не генерали – війни виграють
шкільні вчителі». 

Справді, саме вчитель не лише навчає свого учня, передає
йому знання, пояснює й підказує. Він прищеплює учневі життєві цінності, формує
його світогляд. 

Учитель викладає Науку Життя.  

Тому він має бути зразком для учня, прикладом, вартим
наслідування. 

Не випадково ж бо ми завдячуємо всім кращим, добрим,
талановитим, що є в нас самих, не лише батькам, а також і улюбленим вчителям.

Святові – 25 років. Засноване воно було 1994р.  як професійний день всіх учителів. Це добрий
привід замислитися над складністю й відповідальністю цієї професії. Також і над
тим, що досі в Україні створені далеко не всі умови для належного пошанування
професії вчителя, в тому числі – й у сенсі оплати їхньої дуже нелегкої праці. Більше
того, нова влада має намір різко скоротити фінансування освіти – проектом
Держбюджету-2020 передбачено зменшення видатків Міністерству освіти і науки на
6 млрд грн. 

Але я зараз – трохи про інше.

Моя перша вчителька Надія Федорівна Петраченко була
водночас і єдиною вчителькою на все моє невелике – трохи за сто дворів — село
Оріхове. У нашій школі була одна класна кімната. В ній стояло чотири рядочки парт:
кожен рядочок – окремий клас. Наш, перший, був найбільшим – з десяток дітлахів.
В другому і третьому – десь по 5-6. У четвертому вчилася одна дівчинка Валя.

Класові передувала велика кімната, де були довгий стіл і лави
обабіч. Тут на перерві ми пили чай. Прибиральниця бабуся Таня виносила великий металевий
чайник і менший керамічний – із заваркою, а ми діставали «тормозки» (так у  Донбасі 
називалися пакунки з їжею, що шахтарі брали з дому). 

В цій-таки — таки кімнаті відбувалися «лінійки» та інші
заходи «ідеологічного виховання» — під пильними поглядами «піонерів-героїв» зі
стіни.

Жодного з цих заходів я не пам’ятаю. Кажу ж, не
те, щоб її не було зовсім. Просто Надія Федорівна якимось дивним чином оминала
ідеологічну складову навчально-виховного процесу, точніше, не надавала їй
особливого значення. 

Запам’яталося на все подальше життя геть інше. Читання
вголос віршів Шевченка – кожен по одній строфі. 

Розповіді про улюблену тварину – не вигадану, а ту, що
мешкає вдома, яку можна після школи побачити, погодувати, погладити, а то й на
пашу водити. 

 Прогулянки балкою,
на дні якої невпинно  дзюркоче струмок,
ростуть дерева і в’юниться безліч стежинок. Навесні її схили густо мережилися
крокусами, потім спалахували горицвітом, влітку пливли за вітром з
ковилою.    Ближче до рівчака, у
вогкуватій півсутіні, народжувалися фіалки і полуцвітки (ще вони називаються
брат-і-сестра)… 

То були найважливіші уроки любові до свого, рідного, що
не проминули з роками. 

Як Надія Петрівна вміла водночас давати завдання одному класові, читати з другим, рахувати з третім – то вже інше питання. Але найголовніше – вона створювала таку атмосферу, завдяки котрій ми так летіли до своєї маленької школи, так любили її й нашу вчительку, що, мабуть, і жили б у тому доброму затишку. 
Вона, вчителька, й сама була красива, неподібна до наших сільських вироблених жінок: ставна, з короною чорних кіс довкруг голови, з лагідною усмішкою мудрих карих очей – зовсім як у «Пісні про вчительку» П.Майбороди і А.Малишка:
 
Сонечко встає і шумить трава,

Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти.

Вчителько моя, зоре світова,

Звідки виглядати, де тебе знайти?

 

Мій онук-першачок зустрів на початку своєї довгої шкільної дороги вчительку, яка вчитиме його любити світ, знання, поважати себе і зростати вільною, творчою людиною. Такою була моя мрія.

Це тільки здається, що от – маєш відповідний фах, іди і вчи. Насправді то така тяжка праця – вчити понад 30 маленьких людей, кожному приділити увагу. Й не лише на уроках – а група подовженого дня, а перерви?.. 

Так от, уявляєте – моя мрія здійснилася. Наша Юлія Олександрівна зовсім молода, дуже гарна і ніжна, і вона знає, як говорити до кожного з тих горобенят. Сьогодні вона сказала, що наш хлопчик має великий хист до мов, і що його треба завжди хвалити, аби він вірив у себе, і що вона його любить. Я почувалася щасливою, окриленою цілий день, і зараз мені від цього почуття тепло і легко на душі, як проти сонечка.

Ще я подумала, що коли б кожен і кожна з нас розповіли про своїх улюблених вчителя чи вчительку, вийшла б дивовижно добра, людяна і корисна книга… 

Зі святом, дорогі наші вчителі і вчительки!

 
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
 
Розділи: Новини освіти

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути