Я свою душу пустив у душу народу,
і там почорнів з розпуки…
Василь Стефаник
У народі 14 травня називали Яреми-запрягальника, оскільки на цей час приходиться розпал польових робіт. Негода у цей день передвіщає сурову і холодну майбутню зиму. А якщо сонце сходить ясно – все літо буде гарне, погоже. Наші предки казали: «Якщо на Ярему день погожий, то й жниво буде пригоже». У цей час у давнину проводжали весну і зустрічали поліття.
У Києві ж в Яремин день мешканці збиралися на «маївки». Здебільшого, це робили учні з вчителями, котрі збиралися на Щекавиці і влаштовували урочисті обрядодійства.
За церковним календарем, 14 травня вшановують пророка Єремію; преподобного Пафнутія Боровського; пресвятих мучеників Афонських Євфимія, Ігнатія та Акакія; священномученика Макарія, митрополита Київського; пресвятого мученика Вату Персянина; благовірну Тамару, царицю Грузинську, та ікону Божої Матері «Несподівана Радість».
Іменинники 14 травня:
Тамара, Марко, Ярема, Макар, Гнат.
14 травня народились:
1869 – Олександр Фомін – ботанік. З 1914 року працював в Україні. Праці присвячені питанням морфології, систематики флори Кавказу, Криму, Сибіру, Далекого Сходу й України. Після смерті Фоміна Київський ботанічний сад був названий на його честь.
1871 – Василь Стефаник – видатний український письменник, майстер експресіоністичної новели. Автор збірок новел «Камінний хрест», «Синя книжчека», «Дорога».
1920 – Ярослава Стецько – українська політична діячка, журналістка. Співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН.
Події 14 травня:
1955 – у Варшаві підписали договір про дружбу, співробітництво й взаємну допомогу між соціалістичними країнами і створили об’єднане командування збройними силами (Варшавський договір).
1975 – футболісти київського «Динамо» уперше вибороли Кубок володарів кубків.
Чи знаєте ви, що:
Стефаник вважав писання, як і любов, самогубною справою. Казав: «Люди під гнітом своєї любови скалічіють». І ще: «Кожда дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям, і нікого в світі я так не боюся, як самого себе, коли творю. Не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерти».
І був такий час між 1901 і 1916 роками, коли Стефаник нічого не писав. Цю паузу пояснюють по-різному: неврозом, браком грошей і була ще одна – звали її Ольга Кобилянська. Саме з 1900 року рвуться їхні цікаві стосунки, що тривали кілька років перед тим.
Стефаник якось опублікував свій сердечний список: «Євгенія Калитовська – мій найвищий ідеал жінки. Євгенія Бачинська – моя перша любов. Моя жінка Ольга – найбільший мій приятель і мати трьох моїх синів». Перша в списку – заміжня, другу любив на відстані. Список завершено так: «Не ломи ребра, моє серце, я вже скінчив». Кобилянської в списку нема. А тим часом нікому він не писав таких пристрасних листів, як їй. Їх притягувало – бо були різні: аристократка і мужик. Вона писала про його «залізну руку», а він – що хоче пізнати через неї Музику. Так чому ж він не вніс її до сердечного списку? Бо довелося б сказати, ким вона для нього була. Писати неправду не вмів, а правду – не хотів, бо Кобилянська була ще жива. А тому «серце, не ломи ребра, я скінчив».
«Рідна країна»
