radiosvoboda.org
Замало — бути!..
Ще треба статись.
Не досить — статись,
ще треба вдатись.
І мало — вдатись,
ще й — не піддатись!..
Замало — бути.
І.Сокульський
Один з перших шістдесятників, хто став в обороні української культури, рідної мови. Поет, дисидент, політв’язень, громадський діяч – він належав до тієї славетної когорти нескорених, хто у похмурі часи радянського тоталітаризму торував шлях Незалежності України.
13 липня 1940 р. Іван Сокульський народився на хуторі Червоний Яр Синельниківського району на Дніпропетровищині.
З 13 років почав писати вірші.
13 травня 1966 р. Івана виключили з комсомолу і з університету «за поведінку, несумісну зі званням радянського студента». Тобто – за українські переконання.
13 липня 1969 р. був уперше заарештований. Засуджений до 4,5 років таборів суворого режиму.
13 січня 1981 р вдруге засуджений - за «антирадянську агітацію і пропаганду» — до 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Як особливо небезпечний державний злочинець — рецидивіст.
Орися Сокульська, дружина: «Ми повінчалися 4 серпня 1974 року. Після того ми приїжджаємо сюди, в Дніпропетровськ. Іван мусив працювати монтажником на заводі… Більш-менш спокійно ми прожили якісь два-три роки, хоча спокоєм це назвати не можна, бо він мусив відмічатися в міліції, у нього було рік адміністративного нагляду. Час від часу його турбували «органи», запрошували на розмови, на співбесіди. Але коли почала формуватися Українська Гельсінкська Група, то ми чітко вирішили, що її треба підтримати…Останній час він працював сторожем у ПТУ. Там йому влаштовували обшуки, а потім з тими обшуками приходили додому. Хочу розказати про останній обшук. Це було 11 квітня. Останній обшук, коли Івана заарештовували.
Мати там на дамбі сапала картоплю чи щось там поралася на городі, і раптом прибігла, почала стукати до нас у вікно і каже: «До вас із обшуком ідуть». Вони не стали чекати, щоб ми відчинили двері, вони почали виламувати двері. Виламали двері, влетіли в кімнату…
Напередодні вони провели обшуки у всіх людей, які знали Івана. Вони в Івана вилучили записну книжку, і по тій записній книжці проводилися обшуки від Карпат до Сходу…Обшук вони проводили – від колупання у стіні до штрикання в городі… Івана посадили в одну машину, мене в іншу, завезли в КГБ. Я як сьогодні пам'ятаю: стояла Марічка (5-річна донька Сокульських, — Ред.) – бабуся її вивела – і вона так махала ручкою. Воронок… Я сіла в ту машину і думаю: «Може, мене й не випустять уже?»»…
3 квітня 1985 р., за 9 днів до закінчення строку, Іван Сокульський був засуджений втретє — на три роки.
13 квітня 1988 р. дружини політв’язнів Орися Сокульська і Ольга Стокотельна-Горбаль почали голодування. Вдалося отримати побачення, під час якого Орися таємно вивезла Іванову заяву, котру поширили в цілому світі. Почалися акції міжнародної громадськості з вимогою звільнення радянських політв’язнів.
3 серпня 1988 р. Івана Сокульського випустили на волю.
Загалом Сокульський перебував ув’язненні 13 років.
Орися Сокульська: «Іван звільнився, і тут уже почався і творчий процес, і громадське життя, і політичне життя. Починається створення «Просвіти», громадських організацій, УГС, Руху, Української республіканської партії… Наша хата була центром, де все творилося… А здоров'я Іванове підупало. Як потім виявилося, Іван три інфаркти пережив, яких ніхто ніде не зареєстрував. У 1990 році була в нас газета «Українське слово» (газета «Просвіти», — Ред.) Пікетували на підтримку незалежності України. І тоді Івана побили. Це було 1 чи 2 травня 1990 року.
Його творчий вечір був через два чи три дні, то він так у всій красі на тому творчому вечорі в чорних окулярах і веде. Це був його перший творчий вечір у Дніпропетровську як поета…»
У 1988 -92 р.р. Іван Сокульський бере якнайактивнішу участь у громадському й культурному житті. Видав 9 чисел культурно-мистецького альманаху «Пороги», підготував першу збірку своїх поезій «Означення волі», виступав на численних мітингах і конференціях…
22 червня 1992 р. Іван Сокульський помер – не витримало зболене серце…
На 40-й день родина отримала довідку про його реабілітацію.
* * *
Замало — бути!..
Ще треба статись.
Не досить — статись,
ще треба вдатись.
І мало — вдатись,
ще й — не піддатись!..
Замало — бути.
_______________
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
Цитати з інтерв’ю Орисі Сокульської за джерелом: 04.2010 . Овсієнко В.В. . Сокульський Іван Григорович. Інтерв`ю з матір`ю, вдовою, дочкою та другом 5 квітня 2001 року. Віртуальний музей «Дисидентський рух в Україні».
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух «Рідна країна»
