univ.kiev.ua
Усе життя історика Володимира Степановича Іконникова було пов'язане з Києвом. Тут він народився 21 грудня 1841 р. в родині ветерана Вітчизняної війни 1812 р., виховувався в Київському кадетському корпусі.
У 1865 р. В. С. Іконников закінчив історико-філологічний факультет Університету св. Володимира. Захоплений ідеями свого іменитого попередника, блискучого науковця М. Костомарова, молодий студент надрукував статтю «Кто был первый Самозванец?», де чимало сторінок присвятив Україні. Ще в юнацькому віці виявився талант Іконникова як ерудованого суспільствознавця. За працю «Максим Грек» (1862) він отримав Пироговську стипендію.
Після захисту докторської дисертації «Спроба дослідження про культурне значення Візантії в російській історії» в 1870 р. В. С. Іконникова затвердили професором. Майже 50 років Володимир Степанович віддав служінню історичній науці у стінах Університету св. Володимира. Читав курс російської історії переважно від XV до початку XIX ст., до часів Олександра І включно, а також спеціальні курси і курс російської історіографії.
Коло наукових інтересів професора Іконникова було досить широким. Як і В. Б. Антонович, він був обраний дійсним членом Російської академії наук, членом багатьох наукових товариств і установ, вчених рад університетів, не раз обирався деканом історико-філологічного факультету Київського університету (1877—1880, 1883—1887), головою Історичного товариства Нестора-літописця, що існувало при університеті (1874—1877), (1893—1895), і одним із засновників якого він був.
Протягом сорока років — з 1873-го по 1913 р. — він був головним редактором «Университетских известий» — періодичного щомісячного видання, якого не мав жоден інший з тогочасних університетів.
В. С. Іконников був визначним дослідником історичного минулого нашого народу, людиною глибокої ерудиції та високої культури, знавцем проблем історії Росії та України, науки, освіти, джерелознавства та історіографії, архівознавства та археографії, літописної спадщини і бібліотекознавства, музейної справи тощо.
У вересні 1868 р. В. С. Іконников прочитав першу в Київському університеті лекцію з російської історії, поклавши початок плідній діяльності в цьому вищому навчальному закладі.
Чимало сил і праці вкладав Іконников у розвиток вищої жіночої освіти в Києві. Тоді це було певною мірою відвагою, бо царський уряд відводив жінці тільки роль домашньої господині. З 1865 р. вчений розпочав педагогічну діяльність у Київському інституті шляхетних дівчат, а 1876 р. з його ініціативи в Києві були засновані Вищі жіночі курси, де вченого обрали на голову.
За 53 роки активного творчого життя В. С. Іконников видав 716 наукових розробок загальним обсягом понад 15,5 тис. сторінок, не беручи до уваги редагованих видань. Він — автор 21 монографії, 90 статей у періодичних виданнях та збірниках, 521 бібліографічної нотатки.
Після подій 1917 р. В. С. Іконникова позбавили пенсії та академічного утримання, а згодом і взагалі всіх доходів. У сім'ю прийшли злидні. Довелося продавати книжки з власної бібліотеки. І тільки після обрання В. С. Іконникова академіком УАН матеріальний стан родини поліпшився.
Особливе місце серед наукових досліджень Іконникова посідає його велика праця в двох томах «Опыт русской историографии». Цей твір є результатом його багаторічної праці в Київському університеті над російською історіографією з подальшою її науковою розробкою. У зв'язку з цим дослідженням В. С. Іконников уважно стежив за поточною історичною літературою і зібрав багато рідкісних примірників книг та рукописів. В його особистій бібліотеці налічувалося 160 тис. томів книжок, понад 3 тис. різних брошур та інших видань з історії, археології, історіографії тощо. Все це дало змогу авторові наприкінці кожної частини своєї праці подати майже вичерпну бібліографію. «Опыт русской историографии» та багато інших праць Іконникова не втратили свого значення і для сучасної історичної науки.
Помер В. С. Іконников у 1923 р.
