eu.univ.kiev.ua
Бактеріолог, патологоанатом, епідеміолог, засновник Харківської школи
патологоанатомів, професор Київського Свято-Володимирського університету,
Володимир Високович зробив неоціненний внесок у розвиток української медичної
науки.
Народився майбутній вчений у містечку
Гайсині на Вінничині. 1871 р. закінчив із золотою медаллю Першу Харківську
гімназію і вступив до Імператорського Харківського університету на медичний
факультет. З особливою ретельністю вивчав хімію та патологічну анатомію, і вже
у студентські роки визначився з майбутнім фахом патологоанатома.
Обдарованого студента випуску 1876р. визначили стипендіатом при університеті. Однак наступного року лікар зі
званням повітового доктора був скерований
у якості військового лікаря на Кавказ. Працював ординатором та
прозектором у шпиталях Тбілісі, Єревана. 1878
р. В.Високовича відряджено до клініки Харківського університету, а наступного року – до
військового шпиталю.
1881 р. Володимир Високович склав іспити на ступінь доктора медицини, захистив дисертацію й
був призначений асистентом кафедри патологічної анатомії Харківського
університету.
Стажувався у Німеччині й Франції, знайомився з викладанням патологічної
анатомії в західноєвропейських університетах.
Дослідження, результати яких
В.Високович опублікував, визнані провідними в патологоанатомії. Загалом вийшло
друком понад 70 праць вченого.
1886 р. В. К. Високович почав працювати на посаді приват-доцента загальної патології й
завідувачем Бактеріологічної станції Харківського медичного товариства. Протягом 9 років читав в
університеті курс загальної патології.
Від 1895 р. – професор Київського Університету Св. Володимира. Очолив кафедру патологічної анатомії -Патологоанатомічний
інститут. Був одним із найпопуяірніших викладачів: про нього говорили, що
поєднував найкращі якості «розуму і серця».
У 1906—1907р.р. професор Володимир Високович організував, як зараз би ми
сказали, курси підвищення кваліфікації лкарів –з патологічної анатомії.
Наприкінці 1896 р. в індійському місті Бомбеї спалахнула епідемія чуми.
Європейські уряди скерували експедиції лікарів для подолання епідемії та вивчення
цього страшного захворювання. Так, були організовані німецька, австрійська,
італійська, французька експедиції. Експедицію з Російської імперії очолив
український вчений Володимир Високович. Такж в експедиції взяли участь, серед
інших, відомі вчені Д.Заболотний і
Є.Редров.
Проводжали експедицію квітами, полум’яними промовами і маршем
у виконанні духового оркестру 132-го піхотного полку, де служив віськовий лікар
Данило Заболотний. Повернулася експедиція з цінними дослідницькими матеріалами,
які стали основою для подальшої роботи вчених.
Потім були «протичумні» експедиції
до Киргизії, на Далекий Схід, до Астрахані й Одеси; «протихолерні» — до Ляоляна, Самари, на Південне узбережжя Криму. Очевидці
згадують, що професор Високович був одним з «перших чорноробів», працюючи на
рівні з іншими, а то й більше за них.
Брошуру професора «Про холеру» (1905р.) називали «Катехизисом
Високовича».
1907 р. в Києві В.К.Високович першим діагностував холеру й висловив
переконання, що збудник захворювання поширюється у місті через колодязну воду.
В.К.Високович – автор теорії щодо чумної пневмонії як бронхопневмонії й
визнаний фахівець з бубонної чуми. Саме він зазначив: «Боротьба з чумою легша, ніж з холерою й дифтерією: бацили чуми вельми
нестійкі й гинуть у навколишньому середовищі».
1908 р. В. К. Високович створив і очолив кафедру патологічної анатомії
Жіночого медичного інституту, а також став на чолі Бактеріологічного інституту.
Активно працював у Київському
товаристві лікарів, Фізико-медичному товаристві й Товаристві швидкої медичної допомоги.
Помер видатний вчений 27 травня 1912р. в Києві.
Його науковим кредо було: «Наука
— для життя!».
«Рідна країна»
За матеріалами
інтернет-видань
