22 липня 1930 р. колгоспцентр СРСР встановив оцінку й оплату праці в колгоспах не в грошах, а в трудоднях. Трудодень — це один вихід на роботу, за що обліковець колгоспної контори записував «паличку». 

Кожен селянин мусив відробити 60-100 трудоднів на рік. Школярі, старші 12 років, мали обов’язкових 50 трудоднів. Хто не виконував, виганяли з колгоспу, відбирали присадибні ділянки.

Видавали платню в кінці року — після того, як колгосп «здавав план». Як підрахував один комсомолець у листі до Сталіна: один трудодень – 37 коп., пачка цигарок – 35 коп. Нерідко колгоспник отримував менший заробіток за трудодень, чим добова норма хліба на одного робітника в блокадному Ленінграді (250 г), у радянських таборах — 350 г. житнього хліба, німецьким військовополоненим давали 300 г. сірого та 300 г. білого хліба…

Отак, без паспортів і без грошей напередодні Голодомору існували кріпаки Кремля. За свідченням генерального секретаря та першого секретаря ЦК КП(б)У С.В. Косіора, у 1931 році 48% господарств України нічого не видали на трудодні.

Гіркий фольклор породив цей закон.
«Ой великий трудодень! Рік ішачив – з’їв за день!»
«Ціле літо проробила, кіло проса заробила, гей гуляю я…»
«Трудодень, трудодень, трудоодиниця –
Батько ходить без штанів, мати – без спідниці»
«Сидить баба на рядні і рахує трудодні:
Працювала сорок день
– вийшов тільки трудодень.
А від того трудодня
голодую я щодня»

Гроші на трудодні почали давати з 1959 року. Трудодні скасували 1966 року. Ввели фіксовану платню. Паспорти колгоспники отримали у 1974 р.