До одного із найбільших для християн свят – Пасхи – залишилося зовсім не довго. А поки господарочки обирають найкращі рецепти пасок та меню до святкового столу, потихеньку розпочинається цикл перед пасхальних святкувань.
Так, із сьогоднішнього дня розпочався шостий тиждень Великого посту – Вербний. В народі його ще називають Цвітоносним, бо саме у цей тиждень найбільше цвіли сади.
Тиждень називається Вербним тому, що при в'їзді Ісуса до Єрусалиму його зустрічали пальмовими гілками, які вважалися священними. У нас же за відсутністю пальм вибір випав на вербу, оскільки їй віддавна наш народ приписував магічні якості. Вважалося, що оселю, де вона є, оминатиме нечиста сила.
Для українців верба служила не лише оберегом, а й панацеєю від багатьох хвороб. Древні говорили, що той, хто проковтне кілька котиків, забезпечить себе від лихоманки та горлових хвороб протягом року.
Існують повір’я, що свячена вербова гілка кинута проти вітру відводить бурю-громовицю, а кинута в полум’я пожежі – зменшує руїнницьку силу вогню.
Особливим Вербний тиждень є у багатьох смислах. Для священнослужителів – це тиждень богослужінь, основною темою яких стане шлях Ісуса Христа до Віфанії – гробу його друга Лазаря. Христос любив Лазаря за духовні якості і воскресив його після смерті у суботу.
Це воскресіння прославило Ісуса Христа, як довгоочікуваного Месію, а Лазарева субота стала єдиним днем у році, коли недільна служба виконується не в неділю. У неділю на цьому тижні православні християни вже відзначатимуть велике двонадесяте свято – Вхід Господній у Єрусалим.
Під час усього тижня колись не сіяли конопель та городини, бо вважали, що все «буде ликувате, як верба». А ще відзначали, що у Вербний тиждень завжди холодає і говорили: «Дме Вербич – кожуха тербич».
З початком цього тижня господарки починали лаштувати пасхальне приладдя: щодня вони обирали найкращу дровину, яку виносили на горище. Згодом, цими дровами розпалювали піч, де випікали паску. У цю ж піч кидали торішню свячену вербову гілку, наче наперед освячували великодні баби-паски.
З тих «уламків» звичаїв, що дійшли сьогодні до нас, можна чітко відстежити ставлення до верби наших предків:
1) обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова»;
2) обсаджували водойми, де прали одяг, щоб очистити воду та уберегтися від хвороб;
3) господар кидав котики верби під час посіву в землю, щоб скоро хліб проростав;
4) після освячення верби, господар обходив обори, стайні, кошари, пасіки, щоб господарство велося як гаразд.
5) садили вербу на городі, щоб молодь була щасливою: дівчата виходили заміж, а хлопці одружувалися.
"Рідна країна"
