Український поет Борис Олійник помер після важкої і тривалої хвороби на 82-му році життя у неділю об 11:45.
Про це повідомляє Україна молода з посиланням на допис Михайла Маслія на сторінці у Facebook.
«Колись він сформулював своє життєве і мистецьке кредо: „Писати, як живеш, а жити, як пишеш“. Активною громадянською позицією Борис Олійник довів, що поет відповідає за все, що було до нього, що відбувається за його життя і що буде після нього. ”Я тим уже пишаюся, що українець зроду», — класика, яка також належить перу і діям цієї багатогранної особистості ", — написав Маслій.
За його словами, поезія була першим коханням Бориса Ілліча, журналістика — другим, а політикою він почав займатися ”від нещастя”.
Співчуваємо близьким та рідним Бориса Олійника. Царство Небесне!
Довідка «УМ»
Борис Олійник(22 жовтня 1935, с. Зачепилівка — 30 квітня 2017, м. Київ) — український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури. Герой України (2005). Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України.
Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік). У 1980—1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань.
Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання «Почесний громадянин Канева».
Був одним із тих, хто через пресу заблокував будівництво АЕС в Криму і під Чигирином та каналу Дунай-Дніпро, через який би пішов в Україну весь бруд Європи.
Саме Олійник вручив від імені інтелігенції України маршалу Язову клопотання про звільнення від військово-політичного училища приміщень Києво-Могилянської академії. Маршал наклав позитивну резолюцію.
У травні-червні 1986 року одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете» (Москва), «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців.
На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС у Москві Борис Олійник, зупинившись на сталінському терорі 1937 року, цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія».
Тобто саме він першим на державному рівні 1988 року в Кремлівському Палаці сказав про Голодомор в Україні, запропонувавши створити «Білу книгу» про чорні діла 1932—1933 років.
Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»). А також він побував в зоні Югославської трагедії.
Депутат Верховної Ради України 1—4 скликань (1992—2006).
У липні 2010 року був призначений головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
У журналістиці пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора.
Борис Олійник — автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо».
За вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України Президент України Віктор Ющенко 16 січня 2009 нагородив Бориса Олійника орденом Свободи.
