У Національному художньому музеї України до 10 грудня можна подивитися ретроспективну виставку Олександра Аксініна — культового андеґраундного художника 1970—1980-х років.
У залах представлено найрізноманітніші роботи митця — від деталізованих офортів, які можна роздивитись лише через лупу, — до аудіовізуальної інсталяції, яка виводить творчість ще мало знаного загалом митця у масштабний цифровий простір.
Художник-графік жив і працював у Львові. Його називали «львівським Дюрером» за досконале володіння технікою офорту та прецизійне опрацьовування деталей [1], а також «Піранезі ХХ століття» за драматичні і бездоганні конструкції.
Народжений у 1949 році, хлопець змалку малював. Згодом, протягом 1967—1972 років, Олександр навчався в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова на відділі «Графіка».
Після служби в армії протягом близько трьох років Олександр Аксінін попрацював художником-дизайнером у проектно-конструкторському бюро Міністерства легкої промисловості.
І вже 1977 року назавжди покинув офіційну роботу і жив та творив відтоді винятково як вільний художник.
Олександр Аксінін був обізнаний не лише зі світовою літературою, дослідженнями із семіотики та культурології, а й із філософськими текстами (класичними — від Платона до Гегеля, і сучасними — зокрема, Романа Iнґардена, Едмунда Гуссерля, Мішеля Фуко) з небагатьох доступних у той час оглядових матеріалів і самвидаву.
В щоденниках митця — і виписки з філософської літератури, і власні асоціації та роздуми з приводу співзвучних сентенцій і теоретичних постулатів.
Як представник неофіційного мистецтва Олександр Аксінін був мало відомим широкому загалу; за життя мав лише кілька персональних виставок — у Польщі та Естонії.
Ліквідація білих плям в історії українського мистецтва ХХ століття — так охарактеризувала одну з місій виставки співкуратор проекту Оксана Баршинова.
І додала: «Уявлення про життя Львова як мистецького осередку, про розвиток українського мистецтва ХХ століття взагалі неможливе без осмислення постаті Аксініна».
«Ви можете відкрити для себе надзвичайно потужного художника, майстра офорту. Або інтелектуала. Або містика. Я побачила його як своєрідного алхіміка духу», — каже співкуратор виставки Олена Грозовська.
Бо представлені в музеї роботи дозволяють скласти враження про неповторну візуальну систему Аксініна, яка нерозривно пов’язана з його філософською системою.
У трьох виставкових залах представлено послання Аксініна місту, світу і Всесвіту. Роботи розкривають особисті історії митця та його найближчого оточення, його осмислення образів і сюжетів світової культури та філософії.
А аудіовізуальна інсталяція сучасного художника Івана Світличного та арт-групи SVITER, здійснена за підтримки Front Pictures, — це вихід Аксініна за межі фізики, за межі часу, простору і початок його подорожі вже цифровими лабіринтами.
Як пояснив Іван Світличний, ця робота «є спробою занурити глядача у специфічний простір робіт Аксініна.
Це генеративне відео побудоване на перекладенні в об’єм пласкої графіки художника.
Зміна масштабу створює майже фізичне відчуття сновидної в’язкості творів цього метафізичного автора.
А тексти художника, на основі яких зроблено саунд-дизайн виставки, розкривають іншу, концептуальну сторону його творчості».
Третій куратор — Ігор Введенський, близький друг Олександра Аксініна. Він зберігав пам’ять про художника, його роботи й архів протягом 30 років.
Збільшену копію творчої роботи неформала Аксініна — у просторі міста — можна побачити, навіть іще не переступивши порога музею: перед будівлею НХМУ відвідувачі бачать світловий «Куб».
Історія створення оригіналу дуже цікава. У 1981 році приятелька Аксініна Віта Трубіцька привезла з Москви кубик Рубіка.
Ця головоломка так зацікавила митця, що він створив свої кубики — метафізичні кубики Аксініна.
Розгортку кубика, присвяченого львівському психіатру та колекціонеру Корольову, можна побачити на виставці в НХМУ, а перед будівлею встановлено збільшену копію метафізичного кубика Аксініна, присвяченого Віті Трубіцькій.
Це підсвічена конструкція з полікарбонату та аркушів оракалу, на яких надруковано зображення.
Класик естонського образотворчого мистецтва Тиніс Вінт наголошував, що всі роботи Аксініна «мають закінчену і втілену конструкцію, доведену до іконної цільності.
Тому, хто здатний осягнути таємницю їхнього задуму, вони готові відкрити змістовну суть своїх послань... Цифрові ритми центрального образу, композиційна динаміка, ієрархія смислових рівнів — код і основні правила гри у творчості Олександра Аксініна».
А мистецтвознавець Дмитро Шелест відзначав: «гранична відшліфованість техніки, філігранність лінії, найтонше опрацювання деталей, урочиста симетрія побудов, складність планових і перспективних рішень, рафінований контраст темного і світлого, ритмізація загального тонального рішення — ось характерні риси найкращих робіт О. Аксініна».
