silskivisti.kiev.ua
Уряд похвалився черговою «перемогою»: від початку року прожитковий мінімум в Україні зріс із 1624 до 1700 гривень. Будь-яке підвищення, звичайно, — добра новина. Втім… Чи пробував хтось із можновладців бодай місяць прожити виключно на визначену ними для народу суму?
ПРОЖИТКОВИЙ мінімум, як зазначають експерти, хоч і абстрактний, але дуже важливий суспільний показник. Адже саме до нього сьогодні «прив’язані» всі понад 80 видів виплат і допомог соціально вразливим верствам, яких у країні добрих дві третини населення. Втім, розмір уже «покращеного» мінімуму, відповідно до якого межа виживання для людини становить «аж» 56 гривень на добу, не радує. Ця сума абсолютно відірвана від життя. І, за великим рахунком, є міжнародною ганьбою для України. Бо ледь перевищує визначений Всесвітнім банком поріг абсолютної бідності — 1,9 долара на добу, що еквівалентно 1621 гривні на місяць.
Між іншим, і мінімальна пенсія, яку в нашій країні отримують понад 80% людей на заслуженому відпочинку, іще менша — 1373 гривні, тож багатьом громадянам доводиться обходитись 45 гривнями на добу… Усе це свідчить про те, що сьогодні мільйони громадян у державі перебувають у безпросвітних злиднях. Саме такий поки що вбачається соціальний наслідок реформаторської діяльності — предмета особливої гордості уряду Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.
Щоправда, урядовці час від часу люблять «погратись» у співчуття до народу, критикуючи чинні розміри прожиткового мінімуму, мінімальних пенсій і зарплат. Пригадується, у 2016-му в одному з інтерв’ю міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що прожитковий мінімум має становити щонайменше 3,5 тисячі гривень. Відтоді економіка країни і добробут людей не підвищились, а зовсім навпаки. На думку експертів, з урахуванням інфляції та росту цін і тарифів населення збідніло щонайменше вдвічі. Тож і розмір тоді пропонованого Ревою реального прожиткового мінімуму має подвоїтись. Хоча загальновідомо, що у держави з кризовою економікою не знайдеться стільки реально підкріплених ВВП грошей. Ну хіба що можна увімкнути на повну потужність друкарський верстат, спровокувавши гіперінфляцію.
Тим часом урядовці розказують народу, що, мовляв, саме зростання ВВП дозволило їм нині підняти прожитковий мінімум. Та невже? Щось цього не помітно. Натомість останніми роками навіч постійний і неухильний ріст споживчих цін абсолютно на все. А саме останні у співвідношенні до купівельної спроможності якраз і є набагато красномовнішим показником стану економіки, ніж досить абстрактний для більшості пересічних людей ВВП. Бо пенсіонерку, яка купує у м’ясній крамниці собі на обід замість шматка свинини чи яловичини курячі лапи або замість свинячих ніжок на холодець вичищені до блиску обрізки свинячої шкури, мало втішають повідомлення Прем’єра про зростання економіки на якісь там відсотки за рік. Ще не так давно «демократичне» за ціною куряче філе наближається до сотні гривень за кілограм, тому по кишені далеко не всім із тих, кому доводиться виживати на виплати, прив’язані до прожиткового мінімуму. Що вже казати про таку розкіш для малозахищених верств, як фрукти, тверді натуральні сири, риба, сало (воно б’є цінові рекорди — подорожчало впродовж року на 80%), свинина, яловичина…
Як відомо, Закон України «Про прожитковий мінімум» доручає Кабінету міністрів скласти список харчових продуктів першої необхідності, непродовольчих товарів і послуг, необхідних людині для життя. А також порахувати, скільки і чого середньостатистичний громадянин має спожити за місяць, щоб вистачило для «збереження здоров’я і підтримки життєдіяльності організму». Сьогодні цей список продуктів, товарів і послуг на «аж» 1700 гривень украй скромний. Якщо дотримуватися запропонованого урядом меню, то можна дійти висновку, що громадяни з голоду напевно не помруть, але ходитимуть голодні й обідрані. До того ж серед необхідних для життя послуг нема медичних і освітніх, які нині повсюди надзвичайно дорогі, плата за житлово-комунальні послуги… Хоча ще 2015 року Україна ратифікувала конвенцію №117 Міжнародної організації праці «Про основні цілі та норми соціальної політики», яка зобов’язує кожну країну враховувати потреби людини на житло, освіту та медобслуговування при встановленні прожиткового мінімуму.
Однак реалії повсякдення засвідчують: що навіть про вищеназвані гроші, як і про гідне життя, переважна більшість громадян може тільки мріяти. Люди борсаються, щоб якось прожити на затверджені ті чи інші мінімальні виплати.
Між іншим, який сьогодні прожитковий мінімум у європейських країнах і загалом у цивілізованому світі? Обмежуся вибірковими цифрами у доларовому еквіваленті. Так, у США для працездатних громадян він становить 1500, для пенсіонерів — 620. У Польщі — 225 і 103 відповідно, в Німеччині — 800 і 350, у Канаді — 1322 і 303, Туреччинні — 434...
Такий рівень прожиткового мінімуму, як у нас, в обчисленні на долари мають хіба що африканські країни. Отже, замість європейського маємо африканський. І в цьому разі ситуації не рятує навіть те, що збільшувати мінімальну законодавчо встановлену суму для виживання чиновники планують ще двічі протягом 2018 року: з 1 липня — до 1777 грн, з 1 грудня — до 1853 грн. Всі ці суми вже давно морально й економічно у рази застарілі.
То де тут, питається, проголошена урядом «перемога реформ»?
