1904 р. у Чернігові, в сім'ї видатного українського поета і прозаїка Миколи Вороного та Віри Вербицької-Антіох, доньки поета Миколи Вербицького, автора слів українського Славня «Ще не вмерла Україна», народився син, якого назвали Марком. Хрещеним батьком Марка був ще один знаний письменник — Михайло Коцюбинський.
Коли Маркові батьки розлучилися, хлопець мешкав у домі Вербицьких. 6-річним завдяки бабусі навчився читати – з Шевченкового «Букваря». 7-річним вступив до гімназії, був найкращим учнем у класі. Дуже любив поезію, із задоволенням слухав вірші у виконанні їхніх авторів, адже оселю Вербицьких навідувало чимало відомих поетів.
Сам юнак почав писати у 14 років. Спонукали до цього страшні події. За спогадами В.Сиротенка-Вербицького, племінника Вороного: «Вирізавши під Крутами нечисленний загін хлопців-гімназистів, влетіла «залізна дивізія» Муравйова. Почались грабунки й нищення «гнилої інтелігенції». Порубали на куски їх вуйка Григорія Вербицького, поміщика з Ріпок. Біля садиби Вербицьких п’яні патрульні закололи штиками красуню-гімназистку Тому Мещерську…»
Тоді Марко написав далеко не дитячий вірш:
Господи, в день Твого гніву неспинного
Дай мені мужність і віру в небеснеє,
Дай чути в шепоті саду звіриного
Царство Ісусове Хрестовоскреснеє.
О пам’ятаю, розкинувши косами,
Впала вона під рукою ворожою,
Вкрито її сніговими покосами,
Я усій зграї звірячій загрожую.
Господи, дай мені сили помститися
За її душу — за синєокую.
Господи Боже! Не можу молитися —
Кров її, кров — борозною глибокою...
1918 р. Марко спробував записатися добровольцем до армії А.Денікіна, однак його не взяли – був неповнолітнім. Якийся час мешкав у Катеринодарі, в родині дядька — Григорія Вербицького, земського лікаря. 1920 р. повернувся до України, працював вантажником. Коли з Польщі, на пропозицію радянської влади, повернувся батько, Марко жив разом із ним у Харкові. Батько допоміг вступити до інституту Народної освіти. Марко познайомився з М.Рильським, М.Бажаном, В.Сосюрою.
Потім разом з батьком Вороний-молодший переїхав до Києва, вступив на режисерський факультет Київського музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка. Підробляв на кіностудії, перекладаючи титри з російської – українською. У Музично-драматичному інституті написав вірш: «Всё выше, и выше, и выше Стремим мы полёт наших птиц, И в каждом пропеллере дышит Спокойствие наших границ!». Згодом вірш ліг в основу гімну авіаторів Червоної армії.
У 1920-і роки з’явилися перші журнальні публікації. Вийшли друком збірка поезій, книги для дітей, переклади…
Тим часом ВЧК-НКВС не дрімало. Перший сигнал – 1929-го, коли заарештували сестру Марусю та її подруг – Галину Левицьку і Ладу Могилянську – за участь у «Союзі визволення селян» — та під час трусу знайшли у дівчат листівки з текстами проти колективізації.
Восени 1933р., рятуючись від репресій проти українського письменництва, Марко Вороний переїхав до Москви, працював у журналі «Наши достижения». Навесні 1934-го «взяли» батька, засудили до 3 років таборів, які замінили на 3 роки заслання. Марко покинув роботу і вирушив разом з батьком до Харкова – домагатися перегляду справи. Справедливості не знайшли. Обоє залишилися безробітніми й без засобів до існування.
19 березня 1935 р., за блюзнірською звичкою енкаведистів «приходити» за людиною в її особисте свято – Марка Вороного в день його народження заарештували. Це була справа «українських націоналістів», що за нею проходили М. Зеров, А. Лебідь та інші відомі люди. Військовий трибунал Київського військового округу на своєму закритому судовому засіданні у лютому 1936р. засудив Вороного Марка Миколайовича до 8 років таборів. Відбував строк у Кемі, потім – на Соловках.
Останній лист – на вимогу табірного начальства, російською – був адресований мамі у липні 1937-го. Просив надіслати великий гарний знімок, аби взяти у рамку і повісити над койкою. Написав: «Я тебе дуже люблю, тому що мама – єдина людина в нашому житті, а всі інші для нас лише люди…»
9 жовтня 1937 р. «Особлива трійка» УНКВС у Ленінградській області засудила Вороного М.М. до розстрілу. Всього до розстрілу було засуджено 1825 в'язнів Соловецького виправно-трудового табору. Переважно – українців. Серед них – митці, письменники, діячі культури: М.Зеров, Л.Курбас, М.Куліш, А.Крушельницький, В.Підмогильний, О.Волох, П.Филипович… Їх було обвинувачено в тому, що: «…залишаючись на попередніх контрреволюційних позиціях, продовжуючи контрреволюційну шпигунську терористичну діяльність, вони створили контрреволюційну організацію».
«В ознаменування 20-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної Революції» з 27 жовтня до 4 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох неподалік Медвеж'єгорська було розстріляно 1111 в'язнів Соловецького табору особливого призначення. 3-го листопада розстріляли Марка Вороного.
Наприкінці січня 1958р. М.М.Вороний був реабілітований, справу припинено за відсутністю складу злочину.
У доробку талановитого поета – збірка віршів «Форвард», 5 книг для дітей, переклади творів з німецької — Р.М.Рільке, Г.Гайма, А.Ліхтенштайна; французької – Ш.Бодлера (зокрема – відомого «Альбатроса»), Р.Сюллі-Прюдома; італійської – Д.Боккаччо; івриту – Д.Гофштейн.
Маркові Вороному належить і цей страшної сили пророчо-відчайдушний сонет :
Отчизні
Моя отчизна! Знаю я, тобі
Судилась крізь війну в віках дорога.
Ти Бога бачила, такого Бога,
Що віти опустилися в журбі.
Ще колії татарської гарби
Лишилися, і з полум'я грізного
Не вийшла ти. Бо он ще відблиск його,
Поглянь, горить на степовім горбі.
Так, од могил земля наша горбата...
О, проклинаю всіх, хто єсть Батий!
На переможцях скрізь печать проклята.
Он на бурхливім небі знак страшний.
То крові з хмар напухнув хрест гігантський:
Не вийти з бід країні цій селянскій.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
