«З академіком М.Є. Слабченком був вирваний з життя один з найталановитіших і найбільш працездатних істориків України, який поєднував знання історії з знанням історії права, учений, який вражав широтою наукового діапазону, багатством ідей та інтуїції, що з них деякі іноді випереджали холодне дослідження джерел, але як гіпотези мали право на існування і давали поштовх думці дослідників. Вирвано з життя фанатично відданого Україні патріота і захопленого педагога, який палав священним вогнем любові до своєї дисципліни, тим вогнем, який запалює серця молоді…».
Наталія Полонська
Академік Слабченко присвятив себе дослідженню правдивої історії України й до останнього подиху залишився українським патріотом.
Михайло Єлисейович Слабченко народився у Нерубайських хуторах (нині с.Нерубайське Біляївського району на Одещині).
Родина дуже бідувала. З шести років разом з батьком-каменярем хлопчикові довелося працювати в одеських штольнях.
Попри виснажливу працю, початкову школу закінчив з відзнакою. Єдиною доступною освітою для дитини з бідної сім’ї було навчання в релігійному закладі. Тож вступив до Одеського духовного училища. А от із Одеської семінарії — з третього курсу — був виключений за організацію підпільного українського гуртка. Дізнавшись, батько вигнав юнака з дому.
Михайло подався до Одеського порту – тяжко працював і там-таки мешкав. Займався самоосвітою. Вивчив самотужки сім мов, якими ціле життя вільно володів. 1903р. склав екстерном гімназійні іспити і вступив на історико-філологічний факультет Новоросійського (нині Одеського) університету.
Згодом Михайло Слабченко скаже, що на його вибір фаху вплинула тритомна праця відомого історика А.Сальковського «Історія нової Січі», з яким не раз спілкувався.
На І курсі Михайло одружився; народився син Тарас. Невдовзі перейшов на правничий факультет.
1908 р. праця Михайла Слабченка «Малоросійський полк у адміністративному розумінні» була відзначена золотою медаллю. Автор отримав відрядження до Німеччини – для завершення роботи над магістерською дисертацією. А от зі вступом до аспірантури виникли серйозні проблеми: керівництво університету поставилося з неабиякою пересторогою до «мазепинця», активіста «Громади» і прихильника ведення лекцій з історії українського права — українською мовою. Заступився улюблений професор, і до аспірантури зарахували.
1908 р. Михайло Слабченко вирушив на навчання до правничої школи Сорбонни. Але спілкування з емігрантами-революціонерами не залишилося поза увагою «охранки»: 1912-го був висланий до Росії й мобілізований до війська. Після служби виявилося, що викладати йому заборонено – «неблагонадійний». Заробляв на хліб репетиторством, зрідка друкувався…
З початком Першої світової війни пішов на фронт, командував ротою, батальйоном; дістав кілька поранень; отримав немало нагород і звання штабс-капітана.
Влітку 1917 р. М.Слабченка скерували на навчання до Петроградської військово-юридичної академії. Після жовтневого перевороту навчання покинув і в січні 1918р. повернувся до Одеси.
В рідному місті зайнявся журналістикою. На запрошення працювати у Генеральному Секретаріаті Української Центральної Ради, незважаючи на свої українські переконання, відповів відмовою. До більшовиків ставився вкрай негативно. Так само – до Гетьманату П.Скоропадського. Навіть брав участь у підготовці протигетьманського повстання Директорії, за що був заарештований гетьманською вартою, але невдовзі звільнений. У межичассі опублікував монографії «Центральні установи України XVII-XVIII ст.» та «Судочинство в Україні у XVII-XVIII ст.». Позбувся посади вчителя престижної Маріїнської гімназії за… «атеїзм». Був рокований до розстрілу контррозвідкою Денікіна – як «малороійський сепаратист» — але дорогою втік з-під варти…
Коли «дозрів» для роботи на посаді приват-доцента Кам’янець-Подільського університету та міністра юстиції в уряді Директорії УНР, просто… не зміг виїхати з Одеси. Гадаєте, на цьому все? Аж ніяк!
Слабченко вступив до партії «боротьбистів», став доцентом Новоросійського університету, вийшов з лав УСДРП і сказав політиці: «Доста!».
Тим часом більшовицька влада заходилася створювати «лікнепи» і… ліквідувала університети, запровадивши натомість «інститути народної освіти». 1920 р. М.Є.Слабченко обійняв посаду професора кафедри «історії класової боротьби на Україні» (!) в Одеському інституті наросвіти.
Створював Археологічний інститут, очолював Український театральний інститут ім. М.Кропивницького. Був одним із провідників українізації на Одещині. Відмовився виконувати більшовицькі директиви щодо «класового підходу» стосовно студентів- і став ворогом місцевих партвождів.
Натомість був щасливий своїм науковим спілкуванням. Д.Багалій, Наталія Полонська, О.Оглоблин, С.Єфремов, М.Василенко, Д. Яворницький — найяскравіші наукові світила, з якими звела його доля.
Створює власну наукову школу. Друкує головні свої праці: чотиритомник «Організації господарства Украни», двотомник «Матеріали до соціально-економічної історії України XIX ст.», монографії, низку статей.
У 1928 р.М.Є. Слабченко запропонував Всеукраїнській Академії Наук грандіозний проєкт — видати повне зібрання джерел з історії українського права у 16 томах.
29 червня 1929 р. М.Слабченка обрали академіком історико-філологічного відділу ВУАН. 28 листопада він взяв участь у сесії ВУАН. Для нього – першій і останній.
20 грудня був зарештований син академіка, історик і театрознавець Тарас Слабченко. З Одеси його було доправлено до харківської в’язниці Холодна Гора, відомої як «розстрільна». 30 січня 1930р. заарештували і Михайла Єлисейовича. Аби врятувати життя синові, академік одразу визнав і взяв на себе «провину». За кілька місяців був засуджений на 6 років таборів і 2 — обмеження прав.
Під час слідства «чекісти» знищили готовий до друку рукопис наукової праці М.Є.Слабченка «Генеральний військовий суд», рукописи двох томів «Організації господарства України…» та праці «Вплив турецького права на земельні відносини на Запоріжжі».
Академіка позбавили звання. Науковий доробок видатного історика був публічно засуджений як «націоналістичний» (згодом – «фашистський») і вилучений звідусіль.
М.Є. Слабченко карався у СЛОНі – Соловецькому таборі особливого призначення. 1936 р. його випустили на волю — без права займатися викладацькою та науковою діяльністю. Працював бухгалтером тресту «Апатит» у Ленінградській області. Потім переїхав до Первомайська (нині Миколаївської обл.), де мешкав Тарас із родиною — сина засудили до 3 років таборів, але через рік випустили, як виявилося, тимчасово…
27 жовтня 1937р.Тарас Слабченко був заарештований вдруге, а наступного дня, 28 жовтня, його розстріляли. Того ж року Михайла Єлисейовича знову заарештували і засудили до 10 років заслання.
1942 р. в «Историческом журнале» з'явилась остання публікація талановитого вченого — стаття «Проложное сообщение о предлетописной Руси».
1947 р. самотній, змучений вчений повернувся до України. Оселився у Первомайську , викладав у школі німецьку мову. 1948 р. вдалося влаштуватися на посаду інспектора міського відділу народної освіти.
В серпні 1949-го (розпал «ждановщини»!) на міській учительській конференції тодішній секретар Первомайського міськкому КП(б)У І.Ємець у своїй промові назвав академіка «фашистом і політичним трупом». Практично одразу М.Є.Слабченка звільнили з роботи. Більше нікуди на роботу не брали.
Останні роки життя видатного вченого минули у тяжких злиднях. 27 листопада 1952 р. він замерз у кімнаті комуналки в Первомайську. За іншою версією — помер просто на вулиці, біля переходу через колії на станції Голтва.
Могила на старому цвинтарі в Первомайську знищена.
Академік Слабченко присвятив свою наукову діяльність історії України. Йому належить 13 ґрунтовних праць і понад 200 наукових статей — переважно з історії права та господарства Гетьманщини й Запоріжжя XVII—XVIII століть. Головні праці М.Слабченка: «Господарство Гетьманщини 17-18 ст.», «Матеріали до економічно-соціальної історії України 19 ст.», «Соціально-правова організація Січі Запорозької», «Феодалізм в Україні», «Про судівництво в Україні».
М.Є.Слабченко був засновником одеського осередку української історичної науки, який виховав відомих дослідників, таких як І.Бровер, Т.Слабченко, О.Погребінський, О.Варнеке.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
