Gazeta.ua
До скарбниці української класичної музики увійшли опери К.Стеценка «Полонянка», «Кармелюк», «Іфігенія в Тавріді»; чотири опери для дітей, у тому числі – «Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник»; музика до вистав «Сватання на Гончарівці», «Гайдамаки», «Про що тирса шелестіла»; кантати «Шевченкові», «Єднаймося»; твори для хору «Сон», «Веснонько-весно»; понад 30 солоспівів — на слова Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, О.Олеся та інших відомих поетів; багато церковних творів.
Своєю творчістю Стеценко продовжував національний напрям української музики, що його започаткував Микола Лисенко.
Кирило Григорович Стеценко народився у селі Квітки Черкаського повіту (нині Корсунь-Шевченківський район Черкаської області) в родині маляра-самоука.
З раннього дитинства виявляв щирий потяг до музики та малювання. Дев'ятирічним почав навчатися нотної грамоти у дяка П.Старжевського та співати у церковному хорі.
Хлопчикові здібності помітив материн брат Данило Горянський — випускник Київської духовної академії – й подбав, аби той 1892р. вступив до Київської бурси при Софіївському соборі та рисувальної школи Миколи Мурашка.
Київ на той час був справжнім культурним центром, особливо в царині музики. Тут з авторськими концертами виступав П.Чайковський, гастролювали С.Рахманінов, О.Глазунов, О.Скрябін, Г.Нейгауз та інші знані композитори і виконавці. В оперному театрі з аншлагами йшли опери Р.Вагнера, Дж.Россіні, М.Глінки, П.Чайковського, М.Римського-Корсакова. В літньому театрі Купецького саду відбувалися виступи драматичних труп М.Садовського, М.Кропивницького, М.Старицького
Художня школа М.Мурашка у 80-90-і роки перебувала на стадії свого розвою. Її керівник дбав про всебічне виховання учнів, формування їхніх світогляду та художнього смаку. В школі, окрім практичних малярських занять, вивчали анатоміяю, загальну історію мистецтв. Організовувалися учнвські виставки художніх робіт.
З 1897 р. Кирило Стеценко навчається в Київській духовній семінарії, а водночас працює помічником регента Михайлівського золотоверхого монастиря. При монастирі була велика нотна бібліотека, завядки чому майбутній композитор глибоко вивчив українську хорову класику.
1899р. Кирило Стеценко познайомився з М.Лисенком і вирушив у подорож Україною в складі його капели — як хорист і помічник диригента.
На цей час припадає створення хорових творів «Бурлака», «Могила», «Хваліть ім'я Господнє», «Херувимська», «Милість спокою», «Слава в вишніх Богу».
Закінчивши 1903р. семінарію, Стеценко працює вчителем музики і співу в Київській церковно-учительській школі. Після відкриття музично-драматичної школи ім. М.Лисенка навчається в класі теорії та композиції.
Пише кантати «Слава Лисенку», «Рано-вранці новобранці», опери «Полонянка», «Кармелюк», хор «Прометей» та інші твори.
В 1907р. Кирило Стеценко був зарештований (начебто за підпільну революційну діяльність) і переведений на роботу до Олександрівська-Грушевського (Донеччина). Але невдовзі, за сприяння друзів, переїхав до Білої Церкви, де викладав спів у місцевій гімназії.
Варто зауважити, що Стеценко приділяв велику увагу музичній освіті. Він – автор шкільних пісенних збірок («Луна», «Шкільний співаник» у 3-х частинах) і цілої педагогічної системи, метою якої є опанування музичною грамотою в комплексі з навичками сольного та хорового співу.
Це час, коли композитор багато займається музично-критичною та видавничою працею. Статті публікує в газеті «Рада», журналі «Боян»; створює нотне видання «Кобза».
1909р. К.Г.Стеценко повертається до Києва. Не маючи постійного місця роботи, диригує, викладає в різних навчальних закладах. Пише музику до театральних постановок: «Бувальщина» А.Велисовського; «Як ковбаса та чарка» М.Старицького; «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ'яненка.
Через нестатки композитор з родиною 1910р. переїздить на Хмельниччину, до Тиврова, де він працює вчителем співу в духовному училищі. В Тиврові створює дитячі опери «Івасик-Телесик», «Лисичка, Котик і Півник», кантату «Шевченкові», церковні та світські хори, обробки колядок і щедрівок. Знайомиться й товаришує з композиторами М.Леонтовичем та Я.Степовим.
Від 1911р. о.Кирило — на парафії в с.Голово-Русава.
1917 р. Кирило Стеценко повертається до Києва. Займається створенням хорових колективів (Народний хор, дві мандрівні капели, в тому числі – та, що стала основою для капели «Думка», Перший український національний хор), разом з колективами виступає в селах і містах України. В репертуарі – твори М.Лисенка, М.Леонтовича, Я.Степового, О.Кошиця, власні К.Стеценка.
1920р. Кирило Стеценко подорожує Україною з Другою мандрівною капелою. Повернувшись, з’ясовує, що музично-хорову секцію, яка давала такий-сякий прожиток, ліквідовано. Аби прогодувати родину, композитор переїжджає до с. Веприк, де отримує парафію. Тут теж створює сільський хор і виступає з ним у селах Київщини. Але дуже сумує за Києвом. «Саме життя тут не будить творчості, не хвилює, не морочить, не бурлить... І дух мій же м'ятеться, вже хоче бурі, хвилювання... почуваю потребу в оточенні великого, бурхливого, повного життя міста...» — пише в одному з листів.
Навесні 1922р.,сповідуючи хворого на тиф, о.Кирило заразився від нього і 29 квітня помер, проживши тільки 40 років.
Кирило Стеценко був самобутнім композитором, талановитим диригентом, священиком, якого любили парафіяни. Працював в урядах Петлюри, Скоропадського і Директорії. Заснував Національну нотозбірню, розробив статут Національного симфонічного оркестру, який діє донині, створив оркестр народних інструментів України, Державну хорову капелу, а впродовж останніх 15 років життя — 30 хорових колективів.
Отець Кирило створював українські парафії з рідною мовою богослужіння. Саме його вважають одним із засновників Української Автокефальної Церкви. Парафіяни шанобливо називали його «світлим батюшкою».
Фахівці вважають Кирила Стеценка реформатором української духовної музики — його церковні мелодії створені на основі української народної пісні.
Найкращі твори Кирило Стеценко написав за кілька місяців до своєї смерті. Серед них - «Панахида», пам'яті його улюбленого вчителя Миколи Лисенка.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
