chrome firefox opera safari iexplorer

28 квітня народилася Ірина Жиленко — поетеса, літописець шістдесятництва

28 квітня 2021 о 16:40

Вдивляйся в днів своїх обличчя.
Вслухайся в їх серцебиття.
Щоб пам’ятати цілу вічність
як пахне яблуко життя.

28 квітня 1941 року в Києві народилася Ірина Жиленко, поетка з кола шістдесятників, авторка більше 20 поетичних збірок, лауреат Шевченківської премії та премії Василя Стуса.

Дитинство Іраїди (таким було офіційне ім’я поетки) пройшло на Черкащині, у Звенигороді. Туди її віддали батьки до родичів, ховаючи від війни. Батьки загинули, а дівчинка виростала у прийомній родині.

Після війни Жиленко повернулася до Києва. Важко переживала несприйняття однокласниками її україномовності, горнулася до вчительки української мови та літератури Діни Іванівни Попель, яка її підтримувала і заохочувала до творчості. Перший вірш Ірина Жиленко написала у вісім років. А у вісімнадцять перші публікації з’явилися у газеті «Київська правда» – з передмовою Валентина Лагоди.

Після закінчення вечірньої середньої школи працювала вихователькою дитсадка, паралельно вступивши на вечірнє відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка.

Брала активну участь у роботі осередків українського відродження Києва 1960-х. Професійно займалась вокалом в університетській оперній студії та аматорському хорі «Жайворонок» при Київській консерваторії, танцювала у «Веснянці», гарно малювала. Ірині Жиленко пропонували перейти з університету до консерваторії.

І.Жиленко (в центрі) в групі з В. Чорноволом, Є.Сверстюком, І.Світличним, Л.Світличною, А.Горською, Є.Концевичем.
1960-ті. рр.

Тоді ж вона зблизилася з колом шістдесятників. Була членом Клубу Творчої молоді, Спілки письменників України, виступала на літературних вечорах. Товаришувала з Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Михайлиною Коцюбинською, Василем Симоненком, Василем Стусом, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та іншими.

У 1962 році на літературному вечорі у Спілці письменників познайомилася з Володимиром Дроздом. Через три дні вони подали заяву – і прожили в любові і гармонії більше сорока років. Виховали двох дітей: Орися — кандидат богослов’я, історик, Павло – фахівець в ІТ-сфері. Ірина Жиленко пережила чоловіка на десять років.

«Ірина Жиленко – поет першого ряду посеред шістдесятників. Неперевершений автор ліричного, можна сказати, жіночого, вірша. Упродовж життя вела щоденники (понад 50), зберігала листи, зокрема, до чоловіка Володимира Дрозда – одного з найбільш помітних прозаїків з когорти шістдесятників, поруч із Валерієм Шевчуком та Григором Тютюнником», — пише Марія Кривенко у матеріалі на zbruc.eu

У роки репресій над інакодумцями родина Дроздів-Жиленко зазнала утисків: Володимира Дрозда на три роки було мобілізовано в армію, Ірину Жиленко звільнили з роботи, позбавили житла, їхні твори ніхто не хотів брати до друку.

Працювала у редакціях газет та журналів (газети «Вечірній Київ», «Молодь України», «Літературна Україна»), дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка викликала гострі дискусії: від захоплення до звинувачення у «відірваності від життя» (у цьому Ірині Жиленко радянська критика дорікатиме весь час, бо замість оспівування трудових подвигів вона писала про просте життя, яке любила і яким його бачила). Натомість Євген Маланюк про збірку відгукувався так: «…вірші Жиленко звертали увагу свіжістю образів, неоклепаністю тематики і незалежністю тону».

З-під пера І. Жиленко вийшло близько двадцяти збірок віршів, творів для дітей, книги спогадів. За книгу віршів «Дівчинка на кулі» у 1987 році її вшановано літературною премією імені Володимира Сосюри; за збірку «Вечірка у старій винарні» у 1996 році присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка.

«Homo feriens» критики вже назвали Біблією шістдесятництва. Адже Ірина Жиленко, незважаючи на те, що сама не була покарана тюрмою, як більшість видатних колег, належала безпосередньо до їхнього сакрального кола... Метафорично можна висловитися так: одні згоріли в полум’ї тієї боротьби, інші тільки були обпечені. І в тих, начебто дистанційованих, була місія хронікерів та літописців. Ірина Жиленко цю місію виконала", —  zbruc.eu

Ірина Жиленко все життя писала щоденники. Вони лягли в основу її книги спогадів про шістдесятників «Homo feriens», яка побачила світ у 2011 році. Наступного року за цю книгу письменниця була удостоєна премії імені Василя Стуса.

Померла Ірина Жиленко 3 серпня 2013 року. Похована на Байковому кладовищі поряд із чоловіком.

22 листопада

Інші дати
Народився Володимир Даль (Козак Луганський)
(1801, м.Луганськ –1872) – російський вчений, письменник. Прославився як автор «Тлумачного словника живої великоросійської мови».
Розгорнути