7 травня 1840 р. народився композитор і диригент Петро Чайковський, нащадок козацького українського роду Чайок (командирів човнів-"чайок" козаки величали Чайковськими). Автор десяти опер, шести симфоній, 104 романсів, трьох балетів («Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик»).
Значна частина життя композитора пов’язана з Україною. Протягом майже трьох десятиліть він фактично щороку по кілька місяців (а загалом – майже п’ять років) мешкав у мальовничих українських містечках і написав тут близько 40 музичних творів.
Утім, Україна для композитора була не лише місцем для натхнення. Його сюди кликав голос крові, мелодія українського серця.
Козацький рід Чайок (Чайковських) здавна був відомий в Україні, його родичами були Гребінки, Гоголі. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, шляхтич родом з-під Кременчука, козацький сотник Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран. Син Федора, народжений на Полтавщині Петро Чайка (дід композитора), спудеєм Києво-Могилянської академії взяв прізвище Чайковський. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка, автор романсу «Очі чорнії». Петро Федорович полковим лікарем пройшов російсько-турецьку війну, отримав посаду городничого у В’ятській губернії Росії, де й пустив корені. Ілля Петрович Чайковський, батько композитора, вийшов у відставку з посади гірничого начальника Камсько-Воткінського заводу в чині генерал-майора. Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, онучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье (Michel Victor Acier). Батько матері був епілептиком, що передалося онукові.
Петро Ілліч Чайковський народився 25 квітня (7 травня) 1840 р. Знайшовся він слабеньким, з наривом на лівій скроні, який вдало оперували після народження. Безмежно добрий батько балував сина, а любляча мати була вимогливою. В пам’яті Петра Ілліча зберігся образ високої повної жінки з чудовим поглядом і прекрасними руками, яка займалася вихованням дітей, музикою, розмовляла тільки французькою.
З 10 років юний Чайковський навчався в училищі правознавства. Упродовж дев’яти років він дружив із князем Олексієм Голіциним.
У 1864 р. студент консерваторії Петро Чайковський вперше приїхав на канікули в Тростянець на запрошення Голіцина, там він написав свій перший симфонічний твір — увертюру до драми О. Островського «Гроза». У Тростянці Чайковський познайомився і заприятелював з нащадком засновника міста Суми, козацького полковника Герасима Кондратьєва, Миколою Кондратьєвим. «У мене багато приятелів, але таких, з котрими душу відводиш, як, наприклад, з Кондратьєвим, — зовсім нема», – написав композитор. З того часу козацький нащадок відкрив для себе Україну. Петро Ілліч щороку по кілька місяців жив на Слобожанщині або на Поділлі, де написав понад 30 творів, із домінуванням української тематики.
Багато творів написав Чайковський у селі Низи поблизу Сум у садибі Миколи Кондратьєва. «Коли на нього находила, як він говорив, хвиля натхнення, він ставав відлюдним, похмурим, ні з ким не розмовляв, — розповідала дочка Миколи Кондратьєва Діна. — Зранку, випивши склянку молока, поклавши до кишені папір та олівець і взявши з собою нашого дворового собаку Дога, він ішов на весь день у поле і блукав там до вечора, накидаючи на папір ноти, музичні фрази, уривки арій. Іноді він повертався до обіду, часом – пізніше. Скупавшись, швидко попоївши, сідав за рояль і починав награвати те, що написав за день. Але надзвичайно суворий до себе Петро Ілліч майже завжди лишався невдоволений своєю роботою, тоді він розривав на клаптики написані аркуші і гнівно жбурляв їх, назавтра писав знову. Іноді Петро Ілліч повертався втомлений, проте веселий… У ці дні після спільного обіду він звертався до всіх зі словами: «Ну, друзі мої, ходімо до зали, я зіграю вам начерки, а ви мені скажете свою думку про них».
1874 року «протягом трьох літніх місяців я написав усього «Коваля Вакулу», — згадував композитор, він містив колядки, веснянки, плачі, історичні, ліричні, весільні та жартівливі пісні. У співдружності з поетами Іваном Суриковим і Левом Меєм композитор написав твори на переклади з віршів Тараса Шевченка «На вгороді коло броду» — дует «В огороде возле брода» та «Садок вишневий коло хати» — романс «Вечір». Цікаво, що до цих творів Шевченка писав музику й Микола Лисенко. «Исконно русский» шедевр «Я ли в поле да не травушкой была» Чайковському навіяла українська пісня «Чи я в лузі не калина була». Шістнадцять років тривала ця дружба. Та якось, лікуючись у Боржомі, Чайковський узнав, що в Бельгії вмирає Кондратьєв. Він кинув усе, поїхав доглядати друга...
У Кам’янці на Черкащині, у маєтку, управителем якого був чоловік сестри Чайковського Лев Давидов, Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі». Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Аби Петро Ілліч міг почуватися вільно, йому відвели окрему будівлю з трьома кімнатами. Важко назвати твори, написані Чайковським у Кам’янці: «Італійське капричіо», «Орлеанську діву», «Сплячу красуню», «Серенаду для струнного оркестру»… Враження від українського літа 1874 року в Кам’янці лягли в основу Першого концерту для фортепіано з оркестром, головна тема якого пісня Марусі Чурай «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», а у фіналі композитор використав мелодію веснянки «Вийди, вийди, Іванку». Критик Герман Ларош відзначив цінність концерту, красу українських мелодій, вплетених у канву твору.
У Кам’янці композитор завершив Другу симфонію, яка невдовзі отримала назву «Української». Особливий відгук викликав фінал симфонії, побудований на розробці української пісні «Журавель».
Балет «Лебедине Озеро», Петру Іллічу навіяв ставок із лебедями, побачений на Черкащині. Чайковський відредагував видання церковних творів Дмитра Бортнянського у 10-ох томах (1882). Була ще одна причина трепетної любові Петра Ілліча до Кам’янки: декабристи, Пушкін, усе зберігало пам’ять про них — алеї старих дерев, пушкінський грот, швидкоплинний Тясьмин, скеля, де Пушкін любив сидіти. І коли композитор узявся за «Євгенія Онєгіна», а потім за оперу з українського життя «Мазепу», праця йшла натхненно.
Особливе місце в подорожах Чайковського в Україну посідало Поділля, куди композитора привела тривала дружба з Надією фон Мекк. Листування баронеси Надії фон Мекк і Чайковського тривало тринадцять років: вони ніколи не бачилися, хоч жінка щорічно висилала композитору субсидію в 6000 карбованців.
Навесні 1878 року баронеса запросила Чайковського в свій маєток у Браїлові, який її чоловік у 1868 році придбав у магнатів Потоцьких. Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
Тут Чайковський створив низку знаменитих творів: перша оркестрова сюїта, п’єси для скрипки, 7 романсів, серед яких «То було ранньої весною», «Серед шумного балу», серенада Дон Жуана.
Влітку 1881 року у палаці фон Мекка відбулася зустріч Петра Ілліча Чайковського та молодого композитора Клода де Бюссі (Achille-Claude Debussy), який був домашнім піаністом дітей мільйонера.
На жаль, все минає. Мудра Надія фон Мекк бажала уникнути злих язиків, але… Вона була переконана, що «заміжжя – неминуче зло, якого не можна уникнути, тому усе, що залишається, — це зробити вдалий вибір». Вона була замкнутою, мовчазною, щоб уникнути пересудів, не бажала бачити Чайковського. Але вона була жінкою і захопилася молодим інженером, другом сім’ї Олександром Іолшиним. Зв’язок тривав роками. Від коханця Надія Філаретівна мала дочку Мілу. Згодом Іолшин став законним зятем фон Мекк, чоловіком старшої дочки Єлизавети. Одного разу чоловік-мільйонер Карл фон Мекк заїхав погостювати до дочки Саші, яка у момент суперечки кинула батькові : «Ти думаєш, що твоя дружина свята? Так знай: Мілочка не твоя дочка! У мами був коханець…» Почуте спричинило обширний інфаркт і Карл Федорович, ще нещодавно повний сил і енергії, помер на місці. По цьому справи Надії фон Мекк занепали.
Після Німеччини у маєтку Конраді Гранкіно Полтавської губернії, – в останній рік свого життя – Чайковський писав: «Красоти Тіролю, серед яких я прожив тиждень, не дали мені й половини того задоволення, який дав краєвид безмежного степу».
В останній рік свого життя Чайковський диригував своїми симфоніями у великих містах України: Києві, Харкові, Одесі. Один із концертів майстер дав на підтримку Одеського симфонічного оркестру. В Україні П. Чайковського любили завжди. Брат П.І. Чайковського так писав про народне визнання творчості композитора на Україні: “…навіть у Парижі гучні святкування на честь Чайковського блідли перед виявом його народної любові в Україні”. У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки «Тараса Бульби» М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба». Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
Коли коханий Петра Чайковського загинув у солдатчині, атмосфера навколо композитора підштовхнула його до отрути. 53-річний композитор Петро Чайковський пішов у кращий світ 6 листопада 1893-ого. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
У 1926 р. в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і було здійснено постановку «Євгенія Онєгіна» українською, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. Він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського. Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм «Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні», і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: «О, де, о, де розвіялися снами весни моєї красні дні?»...
За матеріалами uahistory.com.
